Мемуари лісу. Том 1

Це розповідь про мандрівку Лиса-книгаря та старенького крота Фердинанда. З самого початку мою увагу до цієї книги привернуло оформлення. Малюнки французької ілюстраторки Саное — дуже теплі, неймовірно тоненькі, вивірені лінії у поєднанні з м'якими, подекуди трошки розмитими плямами кольору, створюють відчуття казкового затишку. Однак сама історія виявилася не такою простою і дитячою, як здавалося з першого погляду.Лис Арчибальд успадкував книгарню від свого батька, книгарня ця невеличка і, окрім продажу книжок, Арчибальд ще й зшиває їх та "вбирає" в палітурки. До лисової крамнички може прийти хто завгодно, щоб залишити свій рукопис у надії, що колись він стане книгою, яку читатимуть. Власне, кріт Фердинанд колись зробив саме це, але минув час. Фердинанд постарів і захворів на Непам'ять (за описом симптомів легко впізнати Хворобу Альцгеймера). Зрозумівши, що втрачає свої спогади, Фердинанд прийшов аби викупити книгу, в якій описав свої пригоди разом з коханою дружиною Мод, але книгу вже хтось купив. Вона зникла з крамниці так само безслідно, як Мод зникла з життя Фердинанда. Старий кріт хоче з'ясувати, що трапилося з ним і його лю́бою дружиною, а Лис Арчибальд погоджується допомогти літньому товаришу, адже сам Фердинанд не впорається: час від часу він взагалі забуватиме, куди й навіщо йде.Історія Фердинанда виявилася неочікувано сумною. Я не хочу переповідати її сюжет, щоб не псувати майбутнім читачам задоволення, скажу лишень, що ця книга — не для легкого читання. Вона багато разів змусить зупинятися, подумати, поспівчувати, а когось чутливого може навіть довести до сліз, однак читати подібну літературу дуже важливо. Хоча б для того, щоб краще зрозуміти своїх літніх родичів, осягнути, наскільки взаємопов'язаними можуть стати минуле та майбутнє, як неочікувано вриваються в життя ті, про кого ми вже й не пам'ятаємо.У видавництві "Наша ідея" вже вийшла друга частина "Мемуарів Лісу" і я вже читаю наступну, відгук про яку теж неодмінно залишу в блозі. Якщо ви любите оповідки про антропоморфних тварин (тобто таких, що поводяться, мов люди), якщо вам подобається читати про складні теми простими словами і якщо для вас є важливим естетичний компонент книги — я сміливо раджу "Мемуари лісу" до прочитання.Не раджу читати, якщо вам до вподоби лише максимально складно написані книжки або ви надаєте перевагу лише реалістичним творам, у яких немає місця для звірів, які розмовляють, п'ють чай і носять краватки.До речі, хочу відзначити приємну мову перекладу, видавництво постаралося, перекладачі та редактори попрацювали: не впало в око жодної помилки, що я вважаю окремим плюсиком книги.Зима триває, свята минають, залишаючи нам сіру погоду, холод і війну. "Мемуари лісу" — це історія, в яку можна загорнутися, наче в клаптикову ковдру, забувши ненадовго про все погане. Сюжет розгортається повільно, без поспіху, наче історію розповідає старий казкар, який поступово сам захоплюється власною оповідкою, добирає дедалі красномовніших виразів, починає озвучувати персонажів різними голосами, згадує яскраві деталі...Спробуйте самі завітати на сторінки цієї книжки. Сподіваюся, вона зігріє вас так само як і мене.
Весняний муз Ясь