У лісі пахло зимою. Дерева сяяли теплими вогниками, а з небесної безодні сипався срібний зоряний пил. Маленька пташка пурхала з однієї засніженої гілки на іншу, не знаючи, куди летіти. — З Новим роком, пташечко, — прошепотіла Ніч.— І Вас, — нерішуче відгукнулася пташка, озираючись навколо.— Я тут, — в голосі Ночі забриніла усмішка.— Де? Я нікого не бачу, — розгубилася пташка.— Це тому, що я скрізь. Усе, що ти бачиш — моє. Я обіймаю світ, дерева і навіть тебе, маленька пташко. Я настільки велика, що ти не можеш роздивитися нічого, крім клаптика моєї одежі.— Якщо Ви така велика, можливо, з висоти Вам видно, де моя домівка? Я заблукала.— Яка вона — твоя домівка?— Це невелике гніздо. Якраз таке, щоб у ньому помістилася пташка мого зросту.— На світі багато пташиних гнізд, які підходять для маленької пташини. Але у мене є час до ранку. Я допоможу тобі шукати. Розкажи більше: на якому дереві твоє гніздо? Що в ньому особливого?— На старенькій липі. Влітку вона пахне медовим цвітом, а взимку спить, загортаючись в іній. Гніздо вистелене моїм пухом і пір’ям, придивіться до мене і Ви впізнаєте його, бо ми схожі, адже воно якоюсь мірою — частина мене. Ніч зазирнула до кожного земного куточка і врешті побачила липу та пташине гніздо, вистелене білим пухом і рябими пір’їнами з чорними крапочками. Такими ж, як на крилах у пташки.Підхопивши малечу прохолодним вітерцем, Ніч піднесла її до гнізда й обережно посадила всередину.— Ось твоя домівка, маленька пташко, — Ніч зачепила гілки дерев широким рукавом і додолу посипалися великі снігові клапті.— Так! — зраділа маленька пташка, — я знову вдома, тільки… сумно зустрічати Новий рік зовсім самій. Може, Ви побудете зі мною?— Я можу залишитися тільки до ранку. — А потім підете додому? — Ні, маленька пташко. Потім я зникну, назавжди залишуся в минулому році.— Але чому? Ви ж така велика, така сильна… — Лише до ранку. Потім прийде новий День, а після нього — нова Ніч. Ніхто з нас не затримується довше. Мені й так пощастило бути святковою, освітленою всіма цими вогниками… можливо ті, хто сьогодні святкує, пам’ятатимуть про мене і тоді я житиму в їхніх спогадах.— Що ж… Ви точно житимете в моїх… — пообіцяла маленька пташка. — Бачиш, сьогодні я вмістила тебе в собі, але завтра ми поміняємося місцями. Сподіваюся, в тебе буде багато кращих ночей, коли ти не губитимешся і не будеш мерзнути, пташко, — Ніч скуйовдила пір’їнки у неї на спинці. — З іншого боку, знайтися можна тільки після того, як загубишся. Ви завжди будете для мене особливою, адже я могла замерзнути в зимовому лісі, далеко від дому… але не замерзла. Ви — ніч мого порятунку, тому дуже особлива.Небом пропливала велика, пухнаста хмара, зірки замиготіли крізь темряву.— Щоб знайтися потрібно загубитися, а щоб настав Новий рік, старий має минути, еге ж? — Ніч обійняла свої коліна і задумано втупилася в горизонт. Зимове сонцестояння вже минуло, тож дні поступово довшали, відрізаючи клаптики часу від кожної наступної Ночі. — Заспівай для мене, — Попросила Ніч. — Я знаю, що ти ранкова пташка, та мені не випаде нагоди послухати тебе пізніше.І пташка заспівала. Голос у неї був дзвінким і срібним, таким само ніжним, як відблиски сніжинок у зоряному сяйві. Коли на видноколі забринів світанок, Ніч поволі розчинилася в мелодії пташиної пісні. Маленька пташка співала аж до ранку, тому не замерзла і перейшла в Новий рік. Ніч минула, не забравши за собою співоче серце. Занадто гарно звучала досвітня пісня, занадто дбайливо було звите маленьке гніздо. Занадто приємно знати, що тебе пам’ятатимуть.