Вірші

1 2

Слава Україні! Я завжди позиціонувала себе як прозаїк, але почалася війна і почався мій віршований письменницький щоденник.Це вірші про те, що завдавало болю, а також про те, що додавало надій. Публікую нову частину поезій. Дякую, що читаєте.Вірю в Перемогу України так само, як у схід сонця завтра.

***Сумний цей Великдень, для мене він посірів.На жаль, не воскреснуть прості українські люди.Не буде розради для їхніх сумних матерів.І дива на третій день в них також не буде.
Вони за країну пролили не божу кров.Їм різали голови, били у груди струмом,Вони не приїдуть в Київ ніколи знов.Гудітимуть в серці гарячим, сухим самумом*.
Вони були – люди, вони не були святі...Та все, що було під силу – вони віддáли...Вони не воскреснуть, розп'яті не на хресті...Якби ж то герої справді не помирали! _________
* Самум – засушливий пустельний вітер
***Ти був знятий з хреста і воскрес попри всі бичування.Подивися сьогодні на наші розп'яті міста!Ті, де кожен вже випив свій келих міцного страждання...Україна вже вимита кров'ю і – мáбуть – свята...
Зупини це безчинство, бо ти ж помирав не за нього.Ти зі Смертю знайомий, скажи їй хоч декілька слів!Хай відкриються очі у світу байдуже‐сліпого...Хай відступить Війна від усіх, хто свій дім боронив.
Наче писанка світ, розфарбований кров'ю й вугіллям,Білим світять крізь землю чиїсь незотлілі кістки...Наш маленький Едем зароста будяками й бадиллям,А насіяних мін вже достатньо на довгі роки...
Це ж не ми розпинали! Бо ми ще й на світі не жили...Це не ми ту табличку прибили до Твого хреста...Ми – не янголи, звісно, ми – кожен – у чомусь грішили,Ну за що Україні холодних могил чорнота?
Зупини це... будь ласка, бо ми воювати не хочем.Нам би просто собі повернути украдений дім.Ми ножів та зубів на сусідові землі не точим,Нам би жити спокійно під небом блакитним твоїм...__________З вірою в Перемогу життя над смертю,людей над нелюдами, світла над пітьмою.Затишного вам Великодня 
***Щовесни я пролісків чекаю,Що у неба зичили блакить...Між травинок завжди помічаю,Як їх цвіт синіє – аж бринить.Проліски, насіяні війною,Зорі, що заквітчують поля...Краплі сліз, не витертих весною,Синь небесну всотує земля.Проліски, нескорені морозом,Що крізь лютий рвуться до тепла,Аж до Раю тягнуться узвозом...Україна в коси вас вплела.

***Між ударами серця пишемо воском,Креслимо лінії – вісі землі,Руки тремтливі – війни відголоскомЗмазують рівні штрихи мої.Пишем сльозами, надією, кров'ю,Попелом, ладаном, сіллю, вогнем,Пишемо болем і пишем любов'ю,Кожною миттю та кожним днем.Пишемо писанку – Україну,Лінії, крапочки та хрести...Маємо спробу – життя – єдину,Який орнамент напишеш ти?
***Життя обійнялось зі Смертю,Між ранком і вечором – світ.Все – обертом, круговертю...Між радощів та між бід.Не чистий четвер. Не чистий.Всередину в'їлась кров.Великдень – не урочистий,Бо знову воєнний. Знов...Велике всесвітнє святоОкопи – на схід, рови...Свічок у церквах багато...Розстріляні хоругви...Вберемось у вишиванки,Розпишемо писанки...А там, на кордонах – танкиІ наші захисники...Напевно посвятить паскиУтомлений капелан,І в Бога попросить ласкиІ зцілення душ та ран.Не чистий четвер сьогодні:Він в поросі та в крові,Ген там, де десятки й сотні...Їх подвигом ми живі.
***Страсний тиждень почався. Піст.Знов на камеру звірство віднзято.А який в ньому сенс і зміст?Ви це бачили, Штати й НАТО?Не дивіться, воно страшне:Там шматують живу людину.Почекайте – і все мине...Хай ґвалтують чужу країну.Ви вже зрадили Будапешт:Не вступили у бій відкрито.Розумію вас, врешті-рештВсім нам ближче своє корито.Вам простіше спокійний сонЗброї траншами купувати,Доки в нас тут тріщить бетонІ вмирають щомить солдати.Правосуддя боїться воєн,Заховалося у куточок,Україна ж синів та дочокПроводжає у трунах. Строєм.Я не знаю, що вам робити,Я вам вдячна за гроші, зброю...Але совість не заглушитиТільки цим... не спинити бою.Катували у нас солдата,І подібне – щодня, щоночі,Подивіться на погляд ката,Зазирніть у paшистcьki очі...Ми не скоримось, не здамося,Будем кров'ю війну спиняти,Ми вже звикли й не боїмося...Ви ж... продовжуйте обіцяти.
***Бандуристе, орле сизий, Добре тобі, брате,Маєш силу, маєш крила, Є, коли літати...Скільки можуть наші діти,З працею й піснями!Буде музика бриніти,Линути містами.Це ж неначе УкраїнаНа бандурі грає,Знайте, люди: ця дитинаФронт для нас тримає.Пів мільйона вже віддалаНам — на перемогу,Назбирала, наспівалаВійську на підмогу.Ось який він — наш світанок,Тільки б не зламати,Тільки б музики серпанокНам не зіпсувати.Бандуристко, українко,Грай, будь ласка, далі,Хай звучить твій голос дзвінко,У великій залі...Хай тебе почують люди,Український цвіте,Хай твоє серденько буде,Цим життям зігріте._________Трохи про те, на що здатні діти! Це Анна-Марія Герман з міста #Комарно (Львівщина). Дівчинка зібрала більше ніж 500 000 гривень на ЗСУ. Цей вірш я написала, щойно дізналася про неї та неодмінно сьогодні ж його озвучу. Не знаю, чи він трапиться їй або її батькам, але якщо трапиться, я дуже хочу, щоб дівчинка могла його послухати. Дякую тобі, Анно-Маріє.

***Моя бабуся виростала сиротою.Прабабця їх від голоду віддала:Бабусю із молодшою сестрою –Сиріт хоч якось влада годувала.Мого прадіда вбили комуністи.Бо не хотів коня в колгосп віддати.Хоч землю чорну можна дітям їсти,Аби батьки не сміли бунтувати.Моя прабабця дочок рятувала,Відвела в дитбудинок – тільки б жили,Вона вугілля в шахті добувала,Де пайку хліба не завжди платили.Кривава влада сім'ї розділяла.Або кидала разом – у могили.Цю звичку і рociя перейняла:Дітей від нас вивозили щосили.Про це в Гаазі вже в суді сказали,Вже вирок є і суду постанова,У нас майбутнє наше підло вкрали,Це визнали і пyтiн, і бєлова.Дітей забрали. Як їх повертати?Когось було розлучено з батьками,Когось везли сибірськими шляхами,Когось посміли навіть катувати.З них мріють яничар собі зробити,Їх мають намір повністю зламати,Щоб на країну рідну нацькувати,Як нам їх звідси, зараз захистити?Я пам'ятаю вірш, який бабусяМені малій на пам'ять цитувала...А потім якось дивно замовкала...Я й досі того спогаду боюся.Не хочу нашим дітям того болю.Ніхто не заслужив це проживати.Не можна гілку з дерева зривати,Не можна людям так ламати долю.Війну дитинство, точно не хвилює.Війну цікавить тільки присмак крові,А крик і плач батьківської любовіГлухий порєбрик – звісно ж – не почує._______Раніше йшлося про понад 13 тисяч дітей, зараз – понад 16 тисяч, скільки їх ще буде? Коли та в якому стані вдасться їх повернути? А це ж лише підтверджені та ідентифіковані випадки 
***Вербові котики вуркочуть про Великдень,Ранкові промені торкаються планети,Страшний дев'ятий рік і стрáсний тиждень...В міста розп'яті ціляться ракети.Та ми існуєм – попри все – існуєм.І будем Україну підіймати,Ми плач Марії на Голгофі чуєм,В нас гинуть діти, гинуть і солдати.Імперія наш дух не задушила,Червона влада в нас не вбила віру,Хоч вперто й люто голодом морилаТа виганяла з дому до Сибіру...Хай б'є верба. Хай котики лоскочуть,Душа народу чоботами бита...Серця людей надії дуже хочуть,Надією на мир весна прошита.Хай б'є верба. Хай б'ють захисники.Хай котики нападників здолають,Хай наші діти вільними зростають,І Україна буде. На вікú.
***Слухайте музику: музика зцілює душу.Ось, закружляли ноти – цілують світ.Тишу руїн у мелодії я порушу,Навіть в руїнах красивий її політ.Музику не руйнують, як стіни дому.Музика воскресає з попелу тиш,Ні, цих людей не скорити ніяк, нікóму.Піснею волі, народе мій, ти звучиш.______Це відео справило на мене таке враження, що закортіло написати про нього хоч кілька рядків. 
***Чуєш, Маріє: звістку тобі несуть...Бог собі сина створить із твого тілаМатір'ю Божою люди тебе назвуть.Ось тобі син, Маріє, щоб ти любила.Чуєш, Маріє: буде зростати син.Будуть слова цілющі його і руки.Чуєш, Маріє, гуркіт? Це часу плин.Буде у тебе щастя і будуть муки.Чуєш, лунає голос Його з небес?Син твій тепер для людства всьогó – надія.Був на Голгофі. Зараз в Раю – воскрес...Радуйся, Діво! Син твій тепер – Месія.
***У Весни лютнево на душі,Ось вона від смутку і сніжить,Спить козацтво давнє у коші*,А новому, Лютий, дай пожить!Падає на землю білий цвіт,Холодом ятрить Землі нутро,Тяжко від загарбницьких чобіт,Коле в серце зламане ребро...Вийшла в поле біла Заметіль,Завела гаївку, та й сумну...Падав сніг на рани – наче сіль,Лютий не пускав до нас Весну..._____*Кіш – архаїзм. Назва козацького табору, а в період національно-визвольних рухів – назва найбільших підрозділів Українських Січових Стрільців та Вільного Козацтва.
***У темряві – вогник цигарки,І щось в бліндажі не спиться,У грудях у санітаркиТихенько журба гніздиться.Над нею у небі – зорі,Над степом гуляє вітер,А пам'ять її – в коморі –Сувоєм з кривавих літер.Замок на дверях комориІ напис: "Не відчиняти",Прості рядові й майори...Ох, краще б їй зараз спати.Вмирає в диму цигарка,Вплітається дим у вітерПригадує санітаркаСувої кривавих літер.Пригадує санітарка,І палить – не може спати.Десята в руках цигарка.Ох... знов почали стріляти.
***Вулиці міста бачили сни,Вулиць і міста тепер нема.Є край дороги три ясени,Лютневим снігом рипить весна.У місті натовп – як рій – гудів,В домівки-соти вкладав любов,На трупі міста – мільйон хрестів,Питає вітер: "Ніколи знов?"Проходять тіні повз ясени:Шукають привиди тут своїх,Он, там по матір прийшли сини:Війна забрала її та їх.Стелиться тихо в пітьмі туман,Місячним оком глипає ніч,У міста – тисячі згарищ-ран,У місті більше нема облич.
***Війна не забере у мене душу,Не забере ні сонця, ні весни,Любов до світу я в собі не зрушу,Які б сумні не були дні та сни.Минуть роки. Я вірю – подолаєм.З руїн нові збудуємо міста,І власну силу заново пізнаєм,І скресне в душах горя чорнота.Та й зараз, у борні – шукаю сили,Шукаю світла в людях і в собі,Якби ми так затято не любили,То вже б втонули в розпачі й журбі.Ми стоїмо, бо є, за що стояти.І неохоче Смерть до нас іде,Бо їй також властиво поважатиНарод, що долю сам собі пряде.Хай буде трохи сонця і в окопах,У всіх притулках та госпіталях,В піснях та у струнких віршових стофах,У зорях, у вцілілих ліхтарях...Хай буде трохи сонця в кошенятах,Яких тримають втомлені долоні,І у дитячих щирих оченятах,І у надії, навіть у полоні...Хай буде трохи сонця в Україні:Від нього воріженьки наші гинуть,Летять у гості зграї журавлині:Вони нам з Раю трохи світла скинуть.
***Дуже прикро: не всі обирають чекати,Хтось женеться по радість в контужених ранках,Бо далеко до фронту душею дістати,Бо самотньо в тилу, в золотистих світанках.
Дуже прикро: в окопі ти – промінь надії,Серед болю і жаху ти – вісь цього світу,Ти стрибаєш на руки спекотному літу,За спиною лишивши лютневі завії...
Ти – осколком у спину своєму солдату,Розпанаханим шрамом – пораненій долі,Зраду кинула в нього, неначе гранату,Підвела на життєвому мінному полі.
Я не знаю, чи сильно його ти любила,Я не знаю, чи будеш про все шкодувати,Тільки віри в любов ти йому не лишила,Мабуть, краще б ніколи тебе не кохати.______Війна перевіряє ціну вірності у кожних стосунках. Є ситуації, коли люди розходяться коректно, а є – коли безсовісно кидають у найважчий момент життя. Хочу вірити, що покинуті знайдуться – цього разу правильно. З тими, хто здатен приймати і надавати підтримку та долати труднощі. Усім захисникам бажаю щасливо повернутися додому і щоб їх таки дочекалися. 
***В Хмельницькому військового побили.Російські виродки, одягнені у ряси.Хрести собі на груди начепили,А патріарх освячував фугаси...Захисника нахабно гнали з храму,Місцеві це на камеру знімали,Оце ж в чиїхось душах повно хламу:Дивилися, але не зупиняли.В Хмельницькому побито Україну.Принижено і вигнано з порога.Чи ж совість там в людей із пластиліну:Як піп сказав – такий і шлях до Бога?О горе вам, не навченими впізнатиЗа плодом справ зміїної породи*,Кукіль від добрих зерен відрізняти,Ніколи в нас не буде з вами згоди.Обдурені бо совісті немає,Мене попи ворожі не дивують,Та глибоко і боляче вражає,Як малороси ними не гидують.Недолюдки. Дурнì та маловірні,Козли. По ліву руку вам стояти**,Ви не смиренні, ви чортам покірні,Готові Батьківщину продавати.Московський піп – біда та невелика,Втікатиме, аж курява здійметься,Вже всім його відома стала пика,На нього правосуддя віднайдеться...А ви... які дивились і мовчали,Дозволивши принизити людину,Одного з тих, що всіх нас захищали...Вам зовсім не болить за Україну?____У цьому вірші я посилаюся на Біблію, оскільки він – на церковну тематику.* Стережіться фальшивих пророків... За плодами впізнаєте їх Матв 7:15, 7:16** на Страшному суді по ліву руку Христа стануть грішники, а по праву – праведні. У Біблії їх порівнюють з козлами та вівцями. Матвія 25:32
***Звивається, як змій на тій пательні,Вже й мова – мова, навіть не язик,Хоч настіж вже ворота всі пекельні,Та чорт до Лаври якось надто звик.Переплавляти золото із дзвонів,За темниками проповідь читати,На базі церкви розвести притонів:Під рясу можна стільки заховати!В гробах усі святі перевернулись,Вже з неба били й стукали громами,Коли чорти у ризи одягнулисьЩоб сіяти неправду поміж нами.Нарешті почалось: прийшла розплата,Забила Правда скривджена у дзвони,Диявол, звісно, знайде адвоката,Зірве із себе роги і погони.Диявол, звісно, ангелом назветься,В деталях сад Едемський пригадає,Улесливо до суддів посміхнетьсяКопита й руки він не опускає.Та все одно... сьогодні – Правди слово,Сьогодні в нас і воля є, і сила,Тож треба змія гнати терміновоЙого отрута бід вже наробила...Хай пекло диявол раєм називає,Хай КДБіст ховається за саном,Хай кожен українець чітко знає:Російська церква дихає обманом.
***Щось лихе насувалось.То Війна мемуари писала,Важко праця давалась,Ось вона твій талант і забрала.Львів сумними очимаПроводжав тебе рідним маршрутомСмерть ішла за плечимаІ спіймала тебе під Бахмутом.Як болить Україна...Як горить і пече Іменами.Нам весна солов'їна Порятована журавлями._________Пам'яті Є. Гулевича
***Ти молишся, а Бог неначе спить.Ти бігаєш, збираючи донати.Руйнуються життя, а Бог мовчить,Війну не поспішає зупиняти.У тебе кожен день – неначе бій,Ти возиш, домовляєшся, приносиш,Скупа молитва в темряві нічній.Ти в Бога вже нічого і не просиш.Ти крутишся, стараєшся, плетеш,Здається часом – б'єшся з вітряками,Стискаєш зуби та вперед ідеш –Творити диво Божими руками.
***Знову приліт. Трагедія.Запоріжжя.Смерті як інтермедія.Роздоріжжя.Тягнеться шлях обстрілянийАж за обрій.Той, що душі відмірянийСерцем добрій...В'ються дороги зміямиАж до зради.Поміж війни завіями –Канонади...В Березня очі Лютого:Срібно-сірі.Десь на війні забутогоВ заметілі.
***Без читачів і автора немає.Бо твір – лише прочитаний – живе,І власну сутність ніжно розкриваєТому, хто в текст пірнає і пливе...Я дякую, що двері відчинили,Торкнулися мережива зі слів,Що біль і радість щиро розділили,Зі мною – серед інших авторів.Читаймо. Хай історії єднають.Прозові, поетичні – хоч які...Хай наші душі разом подолаютьЖиттєві кручі гострі та стрімкі.____________До Дня поезії
***День щастя... в Україні – день війни.Про щастя ми вночі побачим сни,В окопах, у підвалах, бліндажах,У плетиві сіток на стелажах...Нам сниться, як обíймемо своїх,Нам сниться від провини вільний сміх...Ви знали: сни – найкраще укриття...В них можна мирно жити це життя*._____* Звісно, якщо не насниться війна.
***Поранений, поранений будинок.Поранене, поранене життяІ сірий дим торкається хмаринок,Немов шукає в небі укриття.Колись тут бýли затишні кімнати,Колись сюди вели чиїсь стежки...Як швидко й просто можна зруйнувати,А відбудова виллється в роки...О людство, подивись, що з нами сталось:Мабуть, в нечистих сил триває бал,Де у Війну Безумство закохалось,І "Танго смерті" знов пішло у шал*.______Шал – шаленство, стан надмірного емоційного збудження.Танго смерті – така композиція справді існувала. Її грав оркестр у Янівському концтаборі під час розстрілів ув'язнених. Усі музики теж були в'язнями. Востаннє, коли оркестр грав "Танго смерті" (19 червня 1943 року) вже самих музик розстрілювали один за одним, починаючи з диригента. 
***В коробочках червоних – ордени.
Хрести на ваші – спинені – серця,
Не всі герої вернуться з війни,
Не всі пізнають смак її кінця.
Не дай, Господь, посмертних орденів,
Хай краще наші воїни живуть,
Хай буде менше сиріт, менше вдів,
Навіщо ж мальви рясно так цвітуть?
В коробочках – посмертні ордени,
Коробочок кривавих – цілий стос,
Героям, що не вернуться з війни...
Чи вручить урочисто сам Христос?
***Ранкова сірість холодом пройнята,
Ідуть бої за сивим горизонтом,
Там Смерть життя купує за дисконтом,
Ще кілька днів – уся її відплата.
Насіяно біди та мін, та солі,
Дніпро реве – болять його пороги,
Обпечені поля брудні та голі,
У небі гул: ракети і тривоги...
Ранкова сірість. Дякую за тишу.
У мене чай в горняткові з емаллю,
Над парою журбу свою притишу
Та вкрию серце холодом і сталлю.
За сивим горизонтом – кров і попіл,
Там б'ється нерозстріляна Свобода,
І з-понад хмар летить до неї сокіл:
Вона – його найбільша нагорода.
_____
А ви знали, що Тризуб символізує не лише Волю, але й сокола, що кидається з неба до своєї здобичі? 
***Неодміно звільнення настане!
І над Сходом наше Сонце встане!
Збудеться Соборна Україна,
Наша – вмита кров'ю – Батьківщина.
Навчимо цю землю цінувати,
Навчимо любити до нестями,
Українську мову шанувати
І не мати справи з mozkaлями.
А як ні – то ось вона – дорога.
Ось поребрик – лінія кордону.
Ще настане справжня Перемога,
Буде єдність совісті й закону.
Ну а зараз – всі – чинімо опір,
Зброєю, грошима і словами,
Мчиться кінь історії в галопі,
Мчиться між майбутнім та між нами.
Не шукаймо по слідах підкови,
Не шукаймо легшої доріжки,
Вчім дітей історії та мови:
У своїх руках тримаймо віжки. 
***Вона дивилась синіми очима
Та поглядом благала: "Не вбивай",
У неї були діти за плечима
І мрій блакитних непочатий край.
Вона дивилась синіми очима,
Як все летіло в хаті шкереберть,
Як окупанти гримали дверима
І їй, і дітям обіцяли смерть.
Вона дивилась синіми очима,
Як окупант малечу катував,
Вона кричала, жахом одержима,
Чужий солдат над нею реготав.
Вона дивилась синіми очима
На стелі – кров. Хоч вірите, хоч ні...
Над нею Смерть схилилася незрима
І сльози градом бились* вдалині.
___
Гра слів. Сльози ллються градом, а тут вони б'ються градом... у розумінні зброї.
***Навіщо змішалось вугілля із білою сіллю
І вплавилось сонцем гарячим в пухкий чорнозем?
Навіщо піддалися люди чужому свавіллю,
Відрізавши мову від себе іржавим ножем?
Навіщо на голови людям вогні та ракети?
Навіщо такою колючою стала стерня?
Убиті в степах солов'ї не співають сонети,
Підсмажене градом, не вродить пшеницю зерня.
Побита земля аж надмірно умилась сльозами,
Слідами ридання застиг на щоках солончак,
Пройшлися кривавим парадом чужинці між нами,
Розстріляно мрії та тільки одна з них – літак. 
Насіяно міни та напнуто сотні розтяжок,
Солоно-криваве pociйcьке залізне тавро,
Пече і болить з-попід жовто-блакитних пов'язок
Обпечене й зраджене серце народу мого.
***Не рахуй зарплатню військових.
Це за ризик – смішна ціна.
Смерть доплачує кишенькових,
А в комплекті іде труна.
Смерть сміється глузливо в очі,
У лічилки артою грає,
Серед ясного дня чи ночі
З побратимами розлучає.
Не рахуй зарплатню військових,
Не примірявши їхні берці
В бліндажі у снігах зимових
І з могилою друга в серці.
Не рахуй зарплатню військових,
Не відмірюй скупу подяку...
Їм, які на шляхах тернових,
Не заклякли від переляку.
Не сховалися за кордоном,
Не шукали шляхів для втечі,
Але стали живим заслоном,
Взявши небо собі на плечі.
***Тихо спала втомлена могила,
Падав з неба дощ у моря сіль,
І земля навколо породила
Не гіркий полин, а пряний хміль.
Не гули ракети і тривоги,
Не сиділи в темряві міста,
Були вільні всі шляхи-дороги
І нарешті всохли болотá.
Всі уста творили вільно мову,
І з Донецьком обіймався Львів,
Україну ніжно-світанкову,
Кожен українець полюбив.
Тихо спала втомлена могила,
Сяяли над обрієм зірки,
Глянь, людино: мрію ти сворила,
Передавши з дíтьми крізь роки.
Спи собі, зігріта в чорноземах,
Вітром заколисана в степах,
Ти війну пронесла на раменах,
Ти в майбутнє витоптала шлях.
Сплять могили, сплять старі герої,
Обрій новим світлом вже бринить,
Янгол в українськім однострої
Бачить сни. Нам треба їх здійснить.
***Потріскані губи, неначе цемент,
Працює арта без упину,
І місто — не місто, це вже монумент,
Усім, хто боронить країну.
Уламки, двохсоті, вцілілі, бої...
Затяте: "Ми досі тут",
Тримаються разом полеглі й живі,
Тримається місто Бахмýт.