Щоразу, йдучи вулицями Львова повз крамниці з випічкою, мені кортить увійти туди. Музам потрібно добре харчуватися, щоб мати сили на творчість. Вигадувати щось нове — не така вже й легка робота, тож вона потребує енергії та сил. Ми з Оксаною не завжди заходимо до пекарень та хлібних крамниць, але завжди звертаємо на них увагу, бо запах свіжого хліба — один з найприємніших запахів у світі. Здається, так пахне саме життя...Написана Оксаною Весною книга "Ліс на межі" була частково натхненна минулим її бабусі. Спогади старенької жінки про голодне дитинство справили враження на ще малу Оксану, справили враження вони й на мене. Тож, коли Весна підросла і взялася за творчість, вона вже знала, що неодмінно згадає бабусю на сторінках. Скільки ж було таких історій, якщо ми з Оксаною прочитати майже біографічну розповідь, яка відобразила те, що сталося з Оксаниною бабусею в книзі іншої письменниці!"Очевидець" — це розповідь старенького дідуся Омеляна. Мама хотіла врятувати його та його маленьку сестричку від голодної смерті, тому відвела до міста і залишила на порозі дитячого притулку. Мама пообіцяла повернутися, але згодом десятирічний Омелян усвідомив, що цього не станеться.Багато років поспіль вже дорослий Омелян працював у пекарні: там завжди був хліб. Свою сім'ю створити не наважився, боявся втратити ще когось рідного, зате постійно навідувався до дитячого будинку, несучи дітям смачні подарунки. Вже зовсім стареньким, Омелян витрачав на це левову частку своєї пенсії, але не пригощати сиріт він не міг: не міг їсти хліб сам і ні з ким не ділитися. Мама відвела Омеляна та його молодшу сестру Дарину до дитячого будинку, коли хлопчикові було десять років. Мама обіцяла повернутися по дітей, коли знайде трохи харчів. Усі мами обіцяли. На жаль, далеко не всі поверталися. Оксанина бабуся також залишилася разом з молодшою сестрою чекати маму в дитячому будинку. Хоча, здається, бабусина мама не обіцяла повернутися: не хотіла давати оманливих надій. Герой книги "Очевидець" зовсім не схожий на Оксанину бабусю за характером, але їхнє дитинство наче відображення у дзеркалі. Страшні, вихудлі від голоду близнюки. Діти, яким "товарісч сталін" не дав померти з голоду. Діти, які все життя потребували мати в хаті запас круп, картоплі, сухарів... Діти, чиє дитинство вмерло від голоду. Це сумна і водночас дивовижна історія, ще дивовижнішою її робить те, наскільки вона правдива. Читаючи, ми з Оксаною кілька разів зашпортувалися за росіянізми, це трохи збивало з ритму загалом дуже плавно написаного тексту, але в результаті не змогло зіпсувати враження від книги. Це історія, про яку ми всі зобов'язані пам'ятати, тому, будь ласка, знайдіть час, прочитайте і передайте пам'ять далі, у наступні покоління. Ну а ми з Оксаною бажаємо, щоб у кожного з вас на столі завжди був свіжий хліб. З любов'ю, весняний муз, Ясь

Домовитися про весняну зустріч можна через Фейсбук або написавши листа на адресу moc.liamg%40rotpircs.rev