Ясь: ох, як же мені подобається зустрічатися з читачами! Так я бачу, з ким і де живуть тепер мої твори та мої герої! Шкода лишень, що мене ніхто не бачить... але нічого, для розповідей про весняну творчість у мене є Оксана. Все-таки тандем людини і муза винайшли не дарма. Має ж хтось фізичний і матеріальний нести високі матерії у світ!Оксана: Ясю, ну ти як завжди...Ясь: а що "Ясю"? Знаєш, скільки років я вже Ясь? Між іншим, це ім'я не зі стелі взялося, це я ним з вами, земними істотами поділився. Ото колись були часи... люди слухали своїх муз, не те, що тепер...Оксана: ти говориш як старий дід.Ясь: не старий, а досвідчений. Натхнення не старіє! *Гордо задер підборіддя.* Тим не менш, ти бачила, як вони слухали, га? А о-он та дівчинка, Оленка (вона біля тебе на фото) навіть про мене запитувала, хоча й не назвала на ім'я... між іншим, ти могла б і розповісти про мене напряму!Оксана: та ж я розповіла про наш сайт і про блог, а ти тут на перших позиціях, хіба ні?Ясь: ну, слухай, а де мені ще бути? Таки я тобі диктую, а не ти мені. До речі, що там з відгуками на "Сову" і як наші "крихітні дракони"? Оксана: та наче все добре, викладаю розділи щовихідних, усе, як ти хотів, а дракончики вже у видавництві, їх мали передати художниці, я чекаю перших ескізів.Ясь: покажемо потім?Оксана: подивимося... може й покажемо... а тим часом, я б хотіла подякувати пані Марії Гуляк з бібліотеки імені Лесі Українки у Львові за влаштовану зустріч та презентацію нашої з Ясем книги "Ліс на межі", а також учням 10 класу 87 школи за присутність і увагу. Сподіваюся, хтось із вас натрапить на цей допис і згадає час, який ми провели разом. Ясь (мій муз) також був з нами, його присутність невидима, але завжди відчувається: коли він поруч нам особливо цікаво разом, адже музи не лише диктують авторам, але й приваблюють читачів! Ясь: це правда, кожен муз насолоджується увагою до його творчості та всіляко її заохочує, в тому числі й розкидаючи іскорки гарного настрою довкола, все для вас — людей! І, знаєте, от конкретно "Ліс на межі" як історія дуже виправдала свою назву: вона почалася з ідеї написати про цькування у школах, але ця ідея виросла, корінням углиб, кронами — вгору, наче справжній ліс. Між його деревами заховалися долі різних персонажів, сплелися гнів і прощення, помилки та їх усвідомлення... тепер це історія не лише про шкільну буденність, це історія про помилки та їх усвідомлення, історія про зв'язок поколінь, а також про важливу істину, яку люди чомусь постійно забувають: усі деколи роблять дурниці. Тому, коли впіймаєте себе на цьому — не картайтеся. Зупиніться та постарайтеся виправити те, що можете. Саме готовність зупинитися, усвідомивши власні помилки, саме вміння зустрітися з наслідками своїх вчинків і робить людей людьми.

Домовитися про весняну зустріч можна через Фейсбук або написавши листа на адресу moc.liamg%40rotpircs.rev