Привіт вам, Люди. З вами знову Ясь — весняний муз. Я оце пригадав, що якось Оксана запитала, звідки взагалі я взявся в її житті, себто захотіла знати, як з'являються музи... І чи в кожної музи лише одна людина, чи декілька, яких ми провідуємо по черзі... цікаво, це вона мене ревнує, чи як?Неголосно сміється, але майже одразу серйознішає.Так от, сьогодні я розповім і їй, і вам, якщо захочете. Ми з'являємося не одразу після вашого народження. Радше тоді, коли ваші матері вперше дають вам до рук кольорові олівці, пластилін, книжку або дитячу головоломку (знаєте такі, де треба добирати фігурки відповідної форми чи проходити нескладні лабіринти). Ми з'являємося з дитячої цікавості. З перших незґрабних спроб... Як і ви — люди — ми спочатку маленькі і беззахисні. Нас легко сполохати або навіть вбити назавжди. Неуважність батьків до першого, ще кривенького малюнка, уїдливий коментар старшого брата про перший віршик, занадто сувора вчителька, готова тільки критикувати... о, як багато чужих муз ви лякаєте, калічите, або й зовсім вбиваєте, коли стаєте дорослими! Ви вже знаєте, як правильно. Ви вже вмієте малювати, не виходячи за контури розмальовки і знаєте, що таке "штриховка". Ви знаєте, чим відрізняються ямб і амфібрахій, а ще у вас вже цілком правильний, дорослий почерк. Ви вмієте рахувати в стовпчик і знаєте, що таке "тангенс" і яка різниця між ним та "котангенсом". І — найімовірніше — ви давно втратили свою музу, якщо так легко готові вбити чужу — ще геть маленьку і безпорадну.Маленькі музи дуже чутливі і дожити до свідомого віку нам буває нелегко: ви хоч уявляєте собі немовля, про яке піклується тільки дитина років п'яти, а дорослі не те, що не піклуються: можуть випадково наступити і не помітити? Музи ж невидимі... Мені гірко думати, скількох маленьких муз розтоптали людські черевики...Але буває й інакше. Дорослі музи, про яких їх людина зуміла добре подбати, ніколи не помирають. Ми залишаємося тут довго-довго, вже й після наших людей. І можемо прийти до когось іще. Чи бувало так, що ви дивилися на полотно художника, або читали книгу письменника, якого вже немає серед вас, і відчували подих його музи: "От би й мені так..." ? Досить часто трапляється таке, що вже доросла, "осиротіла" муза знаходить собі людину. Якийсь час ми журимося за своєю першою людиною, але для нас дуже важливо створювати щось нове... ми не можемо без цього так само, як ви не можете без їжі і сну. Тому самотні музи шукають собі самотніх людей. Тих, хто втратив свою першу музу. Іноді така людина — це дорослий, який починає нову справу в п'ятдесят років, а іноді — дитина, яка ще не вміє власноруч зашнурувати черевики і чию маленьку музу успішно поховала недбалість когось зі старших. І тоді вже тримайтеся всі! Батьки можуть не давати грошей на фарби, вчитель може показово рвати малюнки перед усім класом (бо нічого малювати на уроках хімії), суддя місцевого конкурсу для молодих талантів може тихенько порадити зайнятися чимось іще... але доросла муза не здається і завжди підтримає свою людину — навіть після нищівної критики, яка стала б вироком для музи малої, новонародженої. Доросла муза вже прожила життя і бачила, на що здатна. Вона підкаже малювати ночами і підробляти, роздаючи листівки. Доросла муза втиратиме дитячі сльози і шепотітиме: "Ми ще всім покажемо" — і через багато років батьки та родичі пишатимуться, що виховали таку людину, а вчитель хімії скаже: "Це був мій учень та й взагалі, це я навчив його змішувати фарби за власним унікальним рецептом". І велика дяка від мене тим батькам, старшим братам і сестрам, вчителям і випадковим зустрічним, які помічають невидиме, беруть на руки ще маленьку музу, шепочуть підбадьорливі слова і тим самим дають можливість музі вирости. Бо ж муза, яка виросла, має шанс пройти крізь покоління. І вона чи він обов'язково візьме на руки чиюсь дитину, дорослі якої не залишили шансів її рідній, маленькій музі. Дякую всім, хто пам'ятає про муз, своїх і чужих. З любов'ю, майже безсмертний і майже дорослий муз Ясь
Оксана: Хвилиночку. Ясю, що означає оце твоє "майже дорослий"? Ясь: Мені лишень років зо двадцять. Для музи я ще зовсім "зелений". А ти як собі думала? От сама полічи, в якому віці ти почала писати щось своє і за власним бажанням?Оксана: Але ж я римувала усно значно раніше, до того ж мені і малювати подобалося...Ясь: Ти римувала, але я — писемний муз. Ми з'являємося, коли ви берете ручку до рук і починаєте свідомо записувати власні, не скопійовані ідеї. До того ж, ти — не художниця. І для мене малювання — хобі, а не "професія".