Шафа, яка мріяла подорожувати

4 грудня, 2021

Illustration

В одному старовинному будинку, в центрі великого міста стояла Шафа. Вона була дуже гарною і статечною. Її господиня — літня пані — напрочуд любила елегантні речі, тож часто розповідала своїм чисельним гостям, що ця Шафа — антикваріат, який перейшов до неї у власність разом з квартирою, ще при купівлі, коли господиня була зовсім молодою. Шафа справді була антикварною (а отже — в літах), проте зробленою з усією старанністю і добре доглянутою, тому старою геть не почувалася. Вона залишалася молодою в душі, тим паче, що зберігався в ній неймовірно красивий одяг з найкращих і найновіших модних колекцій, а одяг (як відомо) це ж відображення внутрішнього світу кожної шафи...Як усі порядні шафи, антикварна Шафа любила свою справу і дбайливо зберігала довірене їй вбрання господині. На вішачках висіли сорочки, блузи, сукні та спідниці, на поличках були охайно складені шалі, шарфи, рукавички, капелюшки та інші дрібнички, необхідні вишуканій пані. Шафа сумлінно піклувалася про кожну річ, залишену їй на зберігання, але було дещо, що Шафа любила більше, ніж зберігання суконь та капелюшків, якими б вишуканими вони не були: Шафа любила подорожувати. Вона пам'ятала, як народилася, дбайливо вирізана з дерева умілими руками майстра, а потім вирушила в дивовижну подорож — на кораблі.З того дня минуло багато років, Шафа була величезною, тому її більше нікуди не перевозили. Поставили до однієї кімнати — і стій. Така твоя — шаф'яча — доля. Шафа не нарікала, лишень інколи згадувала, як корабель гойдало на хвилях і як чудово пахло море... Хто його знає, може, колись... хоч раз у житті, Шафі ще поталанить вирушити у подорож?Дні минали, поволі скупчуючись у місяці, аж якось перед Різдвом до господині приїхали вже дорослі діти. І онуків узяли з собою! Оце вже радощів було в Шафи! Онуки в господині були вигадливі і завжди потішали Шафу, майструючи з шалей та капелюшків усілякі чудернацькі костюми. Хлопчик і двійко дівчаток крутилися перед дзеркалом на стіні поруч з Шафою, розповідаючи неймовірні історії про пригоди того чи іншого героя, в якого перевдягалися за допомогою одежі з Шафи, а одного разу хлопчик запропонував: "Нумо гратися в Нарнію!". Сказав і гулькнув всередину Шафи. Дівчатка — за ним.Шафа спершу отетеріла, але вона була дуже великою, а діти — дуже маленькими, тому вони легко помістилися серед вішаків, а вже які історії того дня почула Шафа! І про фавна, і про чарівний ліхтар, і про дивовижну країну десь за морем... о, як хотілося б Шафі потрапити туди! Діти гралися, а Шафа слухала їхні казки і тихенько собі мріяла... За кілька днів настало Різдво. Раннього ранку маленький онук господині тихцем прийшов до Шафи.— Я хочу влаштувати сестрам сюрприз. А ти мені допоможеш, Шафочко, — хлопчик ще був у тому віці, коли діти розмовляють до речей, зовсім не вважаючи це дивацтвом. Він заліз до Шафи і довго там копирсався, потім виліз, хитро підморгнув і побіг до кімнати: чекати, коли сестри прокинуться, а Шафа залишилася зберігати таємницю.На її поличках тихенько миготіли іграшкові (діодні) свічки. Довкола вішаків була дбайливо обмотана зелена мішура, на внутрішньому боці стінок і дверцят — постери зі зображеннями лісу і далекого-далекого моря. Шафа уявляла собі реакцію дівчаток і щасливо посміхалася: вона не те, щоб змогла вирушити в подорож, зате сама стала провідником у новий, чарівний світ для трійки дітлахів. Мабуть, це було маленьке різдвяне диво. На ручках Шафи тихцем усміхалися бронзові леви.

Illustration

Оксана: Ясю, а тобі не здається, що історія Шафи трошки незавершена?Ясь: Зовсім ні. Оксана: Але ж як... Шафа не вирушить у подорож? Вона ж так про це мріє...Ясь: Ми не завжди отримуємо бажане, але можемо допомогти справдитися мріям когось іншого. В цьому є своє — особливе щастя. Унікальне, я б сказав.Оксана: По-моєму, це якось трошки несправедливо. Ясь: Мені так не здається. Ми можемо зосередити всю увагу на тому, чого в нас немає, або що нам зараз не вдається і (таким чином) зробити себе нещасними. Зациклитися на своїх обмеженнях. Але ми також можемо звернути увагу на те, що можемо зробити і деколи... це відкриває нам зовсім нові горизонти.Оксана: Ну і навіщо нам нові горизонти, якщо махнути рукою на мрію?Ясь: Просто до мрії можна дійти різними шляхами. До того ж, ти ще не дочитала історію. Ось продовження...
Минув час. За кілька років (знову на Різдво) діти старенької пані привезли з собою вже чотирьох малюків. Це було неймовірно, бо тепер братів і сестер було стільки ж, скільки в їх улюбленій історії про Нарнію і, звісно, вони гралися в Шафі всі разом, навіть не зважаючи на те, що наймолодший братик ще нічого не розумів, а просто тішився товариством старших. — Так добре тут... шкода, що бабця хоче продати квартиру, — зітхнула найстарша дівчинка.— Так... шафа дуже велика... вдома такої зручної нема, але і перевозити її батьки не схочуть, — погодився старший з братиків, той самий, що колись вигадав погратися в Нарнію. — А ви помітили, що ручки як леви? Схожі на Аслана... Наче це справді чарівна шафа з Нарнії. Може, попросимо маму з татом? Якщо ми заберемо бабусю жити з нами, як же вона залишить свою улюблену шафу з усім цим одягом? Її треба забрати також, — додала менша з двох сестричок.— Агу... — сказав наймолодший братик і потягнувся рученятами до бронзової лев'ячої голови на дверцятах.

— О, тобі теж вони подобаються, — посміхнулася старша сестричка, що саме тримала малюка на руках. — А нумо й справді просити батьків. Може, вони таки погодяться? Хоч ця Шафа і коштує дорого, але ж скільки тут спогадів... — Звісно я її не продаватиму! — бабуся увійшла до кімнати настільки тихо, що важко й повірити в її похилий вік. Чи ж багато літніх людей уміють так підкрадатися? — Ця Шафа пам'ятає мої найкращі роки. Вашого дідуся, Народження вашої мами. Вона неодмінно поїде зі мною.Шафа з німим захватом слухала цю розмову і не могла повірити у власне щастя, але найдивовижніше сталося значно пізніше. Вже після переїзду до нового дому, дві сестрички привели до Шафи свого тата з коробкою інструментів. Чоловік не виглядав цілком переконаним в тому, що збирався зробити. Шафа трохи занервувала: хто його знає, на що здатен чоловік з інструментами в руках? А що, коли він надумає розібрати Шафу назавжди?— Слухайте, та шкода псувати таку гарну шафу. Нащо воно вам? — від слів чоловіка, Шафа напружилася ще більше. Невже лихо їй захотіли заподіяти діти? Та вони ж так добре гралися разом! За що?— Ну, татку... ну будь ласка... розумієш, нас четверо — і їх четверо. От ми виростемо, поїдемо кожен у свій бік, але у кожного буде така ось дрібка на згадку.Чоловік зітхнув. Ідея псувати Шафу йому не подобалася, але доньки дивилися на нього мало не благально і він здався. Ручки завжди можна прикріпити назад, і вони в будь-якому разі не варті дитячих сліз.Озброївшись викруткою, тато обережно від'єднав від дверей та дверцяток Шафи чотири бронзові ручки. Дівчатка підхопили своїх "Асланів" і побігли до дитячої: ділитися з братиками.— Постарайтеся не загубити! — Крикнув тато навздогін.І, знаєте, що? — Вони не загубили. Двоє дівчаток і двоє хлопчиків виросли, роз'їхалися у власні домівки, але на Різдво дорослі діти збиралися з родинами в батьківському домі, наче бронзові леви зводили їх разом коло однієї, рідної всім Шафи. Якимось дивом кожен з них помічав, що з левом у кишені неначе носить з собою талан, тому ручки антикварної Шафи, з якими вони гралися в дитинстві, стали їх амулетами. І це справді були напрочуд щасливі леви, адже їхніми очима Шафа могла бачити кожну місцину, де вони опинялися. Раніше завжди замкнена вдома, тепер вона бачила широкі вулиці, небо, безліч людей довкола... бронзові леви їздили разом з господарями у відпустки і у відрядження... і дедалі частіше їх власники мали успіх у справах, адже щасливі речі обов'язково приносять щастя тим, кого визнають своїми людьми, своїми друзями. Ось так велика, старовинна Шафа побувала у багатьох подорожах — через маленьких бронзових левів.