Самотня Шкарпетка

18 листопада, 2021

Привіт, люди! З Вами знову Ясь — весняний муз! Сьогодні я запускаю ще одну рубрику історій в моєму блозі. Це будуть казки про світ речей, у яких з'явилася душа. Ні-ні, більшість речей у цьому світі — звичайні предмети, до яких ми з вами звикли, але іноді трапляється щось дивовижне: якась людина виготовляє річ з таким старанням і любов'ю, що ця річ всотує в себе частинку душі того, хто її створив і оживає. Сьогодні я підготував для вас аж дві розповіді, тож читайте про Шарф (попередній допис) і про Шкарпетку разом і нехай історії нас об'єднують!
В самому куточку шухляди тихо зітхала самотня Шкарпетка. Її пара десь загубилася після чергового прання, а отже Шкарпетка залишилася і без пари, і без улюбленої роботи, бо ж хто стане носити самотню, розпаровану Шкарпетку?Нидіючи в своєму закутку, Шкарпетка могла тільки згадувати, як добре було колись: вони разом з її любою парою зігрівали людину, бродили усюди разом з нею, трішки визираючи з черевиків або кросівок, милувалися сонячними днями...Самотня Шкарпетка нічого з цього не могла, але не покидала надію: може, її пара ще знайдеться? Якщо її — Шкарпетку — досі не викинули, можливо, вона ще знадобиться своїй людині і знову зможе дарувати свої тепло і турботу? Шкарпетці дуже цього хотілося, але про неї так довго не згадували...Аж ось, одного ранку, людська рука вийняла Шкарпетку з її звичного куточка. Шкарпетка скулилася, хвилюючись, що трапилося найгірше: а раптом її понесли викидати? Але ні. Попереду було лише прання у теплій воді з приємними, лоскітними бульбашками, а потім — сушіння і прасування. Шкарпетка любила купатися і прасуватися також: для Шкарпетки це був наче похід у спа-центр, адже після цих процедур вона почувалася зовсім як новенька!Шкарпетка вже почала думати, що знайшлася її пара і так їх готують до зустрічі, але... ні. Людські руки понесли випрану, висушену і добре попрасовану Шкарпетку до столу, а потім почали розмальовувати її спеціальними фарбами для тканини. Цятка, цятка, рожева пляма, ще одна..."Що ти робиш?! Навіщо ж було мене прати, щоб знову забруднити?!" — у відчаї думала Шкарпетка, але вона не могла говорити, а людина тим часом взялася за голку. Шкарпетці стало зовсім зле і врешті бідолашка знепритомніла від жаху.Повернувшись до тями, Шкарпетка одразу відчула: щось змінилося. Вона стала повненькою і ніби трохи округлою, неначе її знову вдягнула людина, але Шкарпетка точно була не на нозі: власне, нога відчувається геть не так... Судячи з легкого погойдування і темряви довкола, Шкарпетку кудись несли в сумочці.— Ну, як настрій, Олежику? — десь назовні пролунав голос її — Шкарпетчиної — людини.— На вулицю хочеться. Там он, скільки снігу. Я б зліпив сніговика, але лікарі не дозволяють, — дитячий голос здавався слабеньким і сумним.Шкарпетка одразу здогадалася, що вони в лікарні. Її людина часто зазирала сюди, навідувала хворих дітей. Вона була... во-лон-тер-ко-ю. Намагалася всіляко розважати малечу, особливо в такі періоди: взимку, перед святами.Сумку зі Шкарпеткою відкрили і витягнули Шкарпетку на світло.— Дивись, що я для тебе маю.Сидячи на людській долоні, Шкарпетка змогла роздивитися худенького хлопчика з шапочкою русявого волосся і з темними півколами під очима. Хлопчикові було років зо п'ять і він здавався геть виснаженим, але його обличчя засяяло, вартувало лишень побачити Шкарпетку.— Сніговичок! — Шкарпетку підхопили дитячі долоньки.Зазирнувши в темні хлопчикові зіниці, Шкарпетка заусміхалася. Вона більше не була Шкарпеткою. Тепер вона й справді стала Сніговичком, іграшкою до Нового Року. Мабуть, її пара вже не знайдеться, але вона — Шкарпетка-Сніговичок знову може приносити комусь радість.