Ясь: Вітаннячка вам, люди! А в мене для вас сьогодні позачергова історія, при чому з новенької колекції. Зовсім скоро Новий рік, тож мені кортить розпочинати щось нове! Завжди почуваюся повним енергії у передноворічні дні, тому зустрічайте Крихітних драконів від весняного муза Яся. І не хвилюйтеся: речі з душею також нікуди не дінуться, просто тепер історій стане більше. Я — муз різноплановий, тож хочу писати всяке-різне, розмаїте! Гм, ну добре, що хотів я повідомив, переходьте швидше до читання. Сподіваюся, крихітні дракони сподобаються вам так само, як нам з Оксаною. Вона обожнює драконів, тож надзвичайно втішилася, коли я запропонував їй цю ідею. Я гадаю, вона чемно записуватиме для вас усі драконячі історії, що я їй диктуватиму. Ну, а якщо ні... у мене завжди словник напоготові. *Підморгує*

У сиву давнину жили на землі дракони, велетенські, наче скелі. Літали вони у небі, полювали на динозаврів і горя не знали... але одного разу впав на землю метеорит і всі динозаври вимерли. Драконам стало непереливки, бо їсти хотілося, а ссавці, які почали активно плодитися і розмножуватися після катастрофи — були занадто маленькими щоб порядний дракон міг наїстися такою здобиччю. Одне врятувало драконів: вони з'являлися на світ з яєць, точно так само, як черепахи або маленькі крокодильчики. І, так само, як черепахи і крокодильчики, з'являлися дракони крихітними. Оце, коли стало зовсім скрутно з їжею (бо ж динозаври вимерли), малі дракончики прийняли вольове рішення: не рости. Маленькому дракончику треба менше їжі, літати простіше і харчуватись можна всілякими мишками-пташками-комашками. А великі дракони, на жаль, не витримали голоду і вимерли слідом за динозаврами. Їхні скам'янілі велетенські останки й сьогодні знаходяться на землі — у вигляді гірських масивів та хребтів. І такі ці гори великі й довгі, що людям і на думку не спадає, що то древні дракони...А що ж маленькі дракончики? Вони й досі живуть. Взагалі-то, з появою людини, дракони швидко зметикували, що спокійного життя їм не буде, от і зменшилися ще більше. Вже вдруге прийняли рішення не рости. Тож тепер дракони — зовсім крихітні, розміром десь з квасолинку, а ще вони напрочуд розумні, тому й поховалися від людей. Вчасно второпали, що усі оті казки про страшних зміїв, які викрадають принцес — не віщують нічого доброго. Та й немає дивини в тому, що люди готувалися полювати на драконів, адже дракони обожнюють золото та дорогоцінне каміння і чудово вміють шукати скарби, а ще мають чарівне полум'я: досить драконові підсмажити якусь насінину чи горошинку — і вона одразу вкривається товстеньким шаром золота. Така от драконяча особливість. В давнину люди цінували золото не менше ніж тепер, але всілякої розумної техніки для його пошуків не мали, от і хотіли навчити драконів виготовляти і розшукувати для них (людей) скарби. Мабуть, в ті часи люди ще не дуже розуміли поняття інфляції. Зате дракони розуміли, тож чкурнули якнайдалі, сховалися у віддалених горах і впали там у тривалу сплячку, сподіваючись, що люди про них забудуть. Так і сталося... але ж хтось мав пересвідчитися... хтось мав першим покинути безпечну печеру на вершині засніженої гори і подивитися, як змінився світ... Саме про нього і йдеться в цій історії.
Крилась зовсім не був сміливим крихітним драконом. Насправді він цілком справедливо вважав себе боягузом, адже боявся кажанів, темряви, грому, плавати (між іншим втонути — чи не найстрашніша смерть для крихітного вогняного дракончика), а ще йому було дуже страшно вийти з печери. Коли, після кількох століть анабіозу, колонія крихітних драконів прокинулася від голоду, ніхто з них ще не знав, наскільки змінився світ, і що чекає там — за межами печери... Усім було лячно потикати носа назовні, але дракони не могли більше чекати: після довгого сну вони прокинулися дуже голодними. Їм необхідно було знайти щось попоїсти, але в кам'яній печері не було нічогісінько... тож дракони вирішили битися по черзі: хто програє усі двобої — тому й летіти. Вони взагалі запальні істоти — ці дракони, а вже коли йдеться про щось важливе — все вирішується бійкою. Два дракончики здіймаються в повітря, зчіплюються лапками і намагаються притиснути суперника спиною до землі. Хто переможе — той залишає собі знайдений скарб, впольовану здобич, або (як цього разу) виняткове право не летіти ні в яку розвідку, а чекати новин у повній безпеці разом з іншими. Так от: Крилась програв, тож міг тепер вважати себе не лише боягузом, але й слабаком, адже його перемогли всі-всі в колонії. Навіть дівчата-дракони, хоча нічого дивного в тому немає, бо дракони-дівчата як правило більші за хлопців, а ще зліші. До того ж, зазвичай хлопці-дракони ввічливо їм поступаються — бо дуже шанують дівчат і не хочуть їх кривдити. Загалом, програв Крилась усім своїм родичам, далеким і дуже далеким, тож вибору не було: летіти у розвідку мав саме він.Трохи віддихавшись після останнього двобою, Крилась звівся на лапки і неохоче поповз до виходу з печери, тихцем озираючись на інших драконів: може, хтось щось вигадає і в розвідку йти не доведеться? Але ніхто й нічого, звісно, не вигадав, бо тепер розвідка була саме його — Крилася — проблемою. Ну і на його місце нікому не хотілось, ясна річ. Єдине, чим допомогли йому інші дракони — це підбадьорливі вигуки в дусі: "Ти зможеш, Криласю, принеси нам гарні новини з назовні".Зітхнувши і щільно притиснувши крильця до спинки, так, щоб стати зовсім схожим на крихітну ящірку з довгою шиєю, Крилась обережно виповз назовні, практично плазуючи животом по камінню під собою. Назовні було дуже-дуже холодно і біло. Крилась пам'ятав зиму і знав, що на верхівках гір часто лежить сніг, тому він не був здивований, але оченята довелося заплющити, бо в напівтемній печері Крилась відвик від яскравого світла. Відвик Крилась і від холоду: в кожного дракона всередині (десь у животі) горить полум'я. Саме воно допомагає драконам перетравлювати їжу і не дозволяє замерзнути навіть у дуже холодних місцях, але драконячі лапки та хвостики все ж відчувають холод і це мало, кому з них подобається. Трошки звикнувши до сліпучо-білого снігу, Крилась роззирнувся довкола і прислухався. Схоже, хижих птахів у небі не було. Крилась зітхнув з полегкістю, адже такому крихітному дракончику потрібно бути дуже обережним: промінявши свою силу на крихітні розміри, дракони стали здобиччю для хижаків. Добре, що Крилась був білої масті, а отже в снігу здавався майже невидимим. Звісно, якщо не надто демонстрував зелені оченята, що сяяли як два малесенькі прожектори, забезпечуючи повноколірну картинку при світлі і чорно-білу в темряві. Як і більшість драконів, Крилась мав чудовий зір, тому, уважно озирнувшись і пересвідчившись, що довкола немає хижаків, він міг довіряти своїм очам і почуватися більш-менш у безпеці, от тільки їжі довкола не було видно так само, як і хижаків. Щоправда, трохи нижче від скелі росло кільканадцять соснових дерев. Можливо, там знайдеться щось їстівне? Крилась не надто сподівався знайти якусь комашку посеред зими, але можливо йому пощастить і десь під корінням дерев таки відшукається який-небуть самотній хробачок або жук?Зіщулившись і підібгавши хвоста від холоду, Крилась з усіх сил побіг до дерев, трохи послизаючись на сніжинках. Мабуть, ви задумалися, чому Крилась не полетів? Справа в тому, що крильця його були дуже маленькими і слабкими. Крилась з дитинства не вирізнявся гарним здоров'ям, саме тому і програв усім іншим драконам. Він умів лише бігати або сяк-так пурхати на невеличкі відстані, а зараз, голодний і слабкий після сплячки — то й зовсім почувався надто знесиленим для спроби полетіти. Діставшись до дерев, Крилась почав порпатися серед коріння, але присипана снігом земля була зовсім задубілою і розкопати її крихітними драконячими кігтиками Криласеві не вдавалося. Тоді дракончик почав дряпатися вгору, чіпляючись за соснову кору. Оскільки Крилась був крихітним, дертися вгору було високо, але не надто складно. Маленький розмір таки давав свої переваги, от тільки ніяких жучків на сосні не знайшлося, хоча Крилась дуже старався, облазивши дерево з усіх боків. Що ж йому було робити? Невже сховавшись від людей, крихітні дракони тепер приречені померти від голоду? Ні, ні, це ж не останнє дерево. Крилась шукатиме на всіх соснах, поки не знайде хоча б щось, аби його родина вижила.Дракон спустився з сосни і попрямував до наступної, аж раптом — бух! Крилася обсипало бризками сніжинок. Просто перед ним впала величезна шишка. Криласеві дуже пощастило: якби такий "снаряд" впав на нього — крихітний дракончик неодмінно загинув би... та нічого, минулося. Крилась полегшено зітхнув і принюхався, сподіваючись таки вловити запах якоїсь комашини, але довкола пахло тільки соснами, снігом, холодом і... горішками? Крилась заплющив очі, подався вперед, за запахом, і тицьнувся носом просто в одну з лушпинок шишки. Там, усередині, була захована насінина розміром як невеличка горошина. Щоправда, невеличка вона для людей, а в Крилася голова була десь такого ж розміру. Дракончик трохи пововтузився і таки витягнув насінинку. Спробував на зуб. Дракони взагалі-то завжди були хижаками, але ж раніше ніхто з них не пробував горішків! До того ж Крилась був дуже голодним, тому смак горішка-насінини здався йому чудовим. Залишилося небагато: принеси їжу для колонії. Крилась спробував штовхати шишку поперед себе, але вона була такою важкою і великою, що котити її вгору крихітному дракончикові виявилося не під силу. Тоді Крилась заходився видобувати насінини-горішки по одній а, закінчивши, став так само по одній переносити їх до печери. Звісно, Крилась міг би покликати інших драконів на допомогу, але йому надто кортіло самому впоратися з завданням і довести усім, що він також на щось здатен.Зайнятий перенесенням горішків, Крилась і сам не помітив, як розправилися його крильця, а тоді порив гірського вітру підхопив крихітного дракончика і він неочікувано для себе полетів по-справжньому чи не вперше у своєму драконячому житті. Криласеві захотілося ревіти від захвату так, як це колись робили його могутні предки. Він роззявив крихітну зубату пащу і на світ вирвалася висока, дивовижно-ніжна мелодія співу-свисту крихітного дракона.Почувши цю пісню, інші дракони вирішили, що назовні все гаразд, тому активно висипали на вулицю, де побачили Крилася в повітрі. Вперше крихітний білий дракон виправдовував своє ім'я! Мабуть, за час довгого сну його маленькі крильця виросли і зміцніли, але в печері цього ніхто не помітив, а ось тепер Крилась літав вище за всіх і один за одним ніс своїй родині соснові горішки та надію на майбутнє, адже білий дракон у небі — це дуже добрий знак.