17 грудня, 2021

Незабудка була дуже маленькою. Усі сучасні дракони крихітні, але Незабудка, мабуть, найменша у своїй колонії. Хоча, можливо, вона ще підросте, адже Незабудка ще не зовсім доросла. Вона поринула в сон разом з іншими крихітними драконами, коли була ще дуже юною і геть не виросла за весь час, проведений вві сні у темній, вкритій снігом печері.Ім'я "Незабудка" пасувало їй якнайкраще, бо шкіра в неї була ніжного блакитного відтінку, зовсім як однойменні квіти. А ще Незабудка була незабутньою, бо мала на диво лагідну вдачу, що яскраво вирізняла її серед інших драконів-дівчаток. Справа в тому, що дракосі (так вони між собою називають драконів жіночої статі) мають оберігати своїх малят від чужинців і слідкувати, щоб малі й метушливі драконенята не розповзалися навсібіч. Саме тому від природи у більшості дракось доволі жорсткий характер: вони суворі і люблять усе та всіх "ставити на місце". І дітлахів, і чужинців, і драконів-хлопців, які вважають за краще не сперечатися, бо розгнівана дракося — то як маленький, але дуже пекучий вулкан... Можливо Незабудка була добрішою за інших дракось через свої менші розміри, а може в неї просто була така вдача, однак вона єдина, хто відмовився битися з Криласем за право не йти в розвідку.Взагалі-то такий вчинок могли розцінити як добровільну згоду піти самій, але Незабудка була дівчинкою, ще й геть маленькою навіть для крихітних драконів, тому її вирішили у розвідку не посилати. Та й двобої драконам завжди подобалися, тож всі хотіли довести розпочате змагання до кінця. Так і вийшло, що Криласеві випало йти у розвідку, а Незабудці — сидіти в печері.Ось тільки сидіти в печері Незабудці зовсім не хотілося, хоч і була вона маленькою й тендітною, наче квітка, зате вирізнялася допитливістю. Інші дракосі часом брали її на кпини, бо Незабудка любила всюди поткнути свого носа, що не завжди добре закінчувалося. Колись давно, ще до того, як заснути на довгі роки в печері, ховаючись від людей, Незабудка ледве не загинула від нападу бджоли, бо насмілилася поцікавитися, що і як там влаштовано — всередині вулика. Незабудка тоді заледве втекла, а вдома її ще довго дражнили бджолиною королевою у вигнанні. Але наша історія не про це...
Коли Крилась повернувся з розвідки, несучи для драконів горішки, усі дуже зраділи, що поблизу немає небезпеки, але з їжею виникла непевність. Дракони звикли бути хижаками, тому одразу кидатися на горішки ніхто не поспішав, хоч після довгого сну їсти хотілося усім... Крилась, звісно, запевняв, що горішки вже спробував і вони виявилися смачними, але дракони ще сумнівалися. — Не все смачне — корисне, — зауважила Іскра — поважна дракося, яка вважалася головною в колонії, бо для більшості крихітних драконів була матір'ю, бабусею, тіткою або старшою сестрою (себто мала найкращі родинні зв'язки і була старшою за всіх). — Криласю, ти зробив добру справу, пересвідчився, що надворі безпечно, можливо навіть здобув їжу, але ми мусимо зачекати... Якщо до вечора з тобою все буде гаразд, тоді й інші...Хрум-хрум-хрум! Гучне хрупання урвало Іскру. Дракони озирнулися на звук: це Незабудка з задоволенням ласувала горішком (нагадаю, що для крихітних драконів горішок з шишки був за розміром, мабуть, як гарбуз для людей).Впіймавши на собі погляди, Незабудка швиденько облизнула губи.— Пробачте. Я не хотіла перебивати. Просто дуже їсти хотілося, та й цікаво, які ті горіхи... Дуже смачно, до речі. — Незабудка сором'язливо усміхнулася.Іскра аж пустила з носа кілька розпечених іскорок від обурення.— Чудово, значить, тепер у нас двоє піддослідних. От якщо до вечора з вами нічого не трапиться, тоді й інші можуть спробувати. А ви тим часом йдіть на карантин.— А що таке "піддослідні" і де отой карантин? Куди нам іти? — запитала Незабудка.— Піддослідний, це той, хто пробує на собі щось нове, щоб з'ясувати, чи це безпечно. Той, хто нерозумно ризикує. А карантин — в окремій печері. Йдіть туди і не виходьте, поки я не дозволю. Раптом ви від тих горіхів чимось захворієте і заразите інших? — Іскра сердито пирхнула. Вона не те, щоб була злою. Просто обережно ставилася до всього нового та невідомого, бо дуже боялася, що крихітні дракони загинуть від чогось непередбачуваного так само, як загинули їх велетенські предки. Якщо вже велетні вимерли, що може врятувати вразливих крихіток? — Тільки обережність!І Крилась з Незабудкою рушили в карантин, себто до окремої печери, звідки їм заборонили виходити до самісінького вечора. В іншій ситуації вони могли б спокійно поспати, щоб скоротити час очікування, але крихітні дракони геть нещодавно прокинулися після тривалого сну, тож ані Криласеві, ані Незабудці спати більше не хотілося.В печері було нудно і темно. Знадвору долинали веселі голоси інших драконів, які розважалися, граючи у квача в повітрі... Крилась зітхнув. Незабудка й собі зітхнула, повторюючи за ним. — Мені шкода, що так сталося, Криласю. Я вважаю, ти — молодець: не злякався, полетів у розвідку і приніс смачні горішки. Інші обов'язково переконаються, що вони не отруйні. — Незабудка вирішила сказати щось підбадьорливе, аби не нудьгувати в темряві мовчки. — Дякую за добрі слова. Ти знаєш, я навіть не засмучуюся: завдяки цій розвідці я зумів полетіти. Так старався донести ті горіхи, що забув про своє невміння літати. Ще декілька годин в печері — ніщо в порівнянні з цим.— Але ж тобі тим більше хочеться літати зараз разом з іншими... ти зробив добру справу, а в мене таке враження, що тебе за це покарали. Думаю, це моя провина: Іскра розгнівалася, бо я почала їсти, не чекаючи дозволу. — Незабудка опустила голову і винувато шаркнула лапкою по долівці печери, аж раптом відчула, як її пальчики намацали щось глевке.— Нічого, тепер у мене буде багато часу щоб літати. Ще все попереду і... Незабудко? — Крилась глянув на дракосю, яка намагалася відтерти лапку до підлоги. Дракони могли бачити в темряві, щоправда тільки у чорно-білих кольорах, одначе Крилась помітив, що лапка Незабудки залишає на кам'яній підлозі слід. — Що це?— Не знаю... подібно на глину... апчх! — Незабудка чхнула, випускаючи з пащі невеликий струмінь полум'я. Вогонь торкнувся залишеного на підлозі сліду і глевка грязючка застигла неочікувано-гарною, сяючою емаллю.— Ти глянь! — Крилась вказав на застиглий слід, — Красиво. А що, коли нам трохи прикрасити цю печеру?Крилась і собі вмочив лапку в глину (а ота грязючка була саме глиною) і поставив на стіні відбиток лапки. Потім дмухнув на нього вогнем — і слід застиг блискучою поталлю. Наче золотий відтиск.Незабудка вмочила у глину довгого, гнучкого хвоста і також заходилася розмальовувати стіни печери. Надвечір їх з Криласем знайшли геть замурзаними але щасливими. А розписана позолоченою глиною печера стала першою пам'яткою драконячого мистецтва. Навіть Іскрі ідея сподобалася настільки, що прикрашену печеру було вирішено назвати пам'яткою на честь пробудження. Того ж вечора в розписаній печері крихітні дракони ласували горішками і — вперше — дякували Криласеві і Незабудці. Двоє найслабших, дивакуватих драконів раптом стали винахідниками чогось нового, смачного і гарного. Незабудка була щасливою, це вперше її цікавість мала такі гарні наслідки, але ж без тисячі невдалих спроб не було б і першого успіху. Чи не так?