Багряний привів свою колонію до Великої гори Сивулі над ранок. Переліт був довгий: дракони потрапили в епіцентр грози, тож їм довелося зупинятися в дорозі, щоб перечекати негоду. Мабуть, саме тоді загубився Співочий. Це був молодий дракон сірого кольору з дуже приємним голосом, але тієї миті, коли зрозумів, що Співочого немає, Багряний значно більше думав про його очі: Співочий вилупився з яйця сліпим. Він мав чудовий голос і слух, непогано орієнтувався на запах, але ніколи в житті не бачив ані сонячного світла, ані інших драконів. Мабуть, під час грози, в дощ, Співочий втратив орієнтири... вода перебила запахи, грім заглушив голоси інших драконів... Звісно ж, коли колонія Багряного прибула на гору, щойно всі помітили зникнення Співочого, Багряний кинувся назад. Крихітному дракончикові напрочуд важко виживати самотужки, що вже й казати про сліпого крихітного дракончика? Багряний з усіх сил махав крильми. Він, як і його сестра Іскра, був досить великим у порівнянні з іншими драконами; дужий і здоровий, він міг довго летіти з величезною швидкістю, а зараз не шкодував сил на пошуки.Багряний летів, раз по раз голосно насвистуючи: так він кликав Співочого, подавав знак, сподіваючись почути відгук, але відгуку не було... Та й спробуй знайти крихітного сірого дракона у величезному небі! Це ж наче шукати в морі загублену намистинку... Багряний старався простежити маршрут, який подолала його колонія. Він вже один раз злітав назад, і тепер повертався, простежуючи шлях заново. Він летів, насвистуючи і принюхуючись, не спав вже третю добу і майже падав від утоми, але вперто не хотів здаватися. Маленькому Співочому зараз значно гірше, якщо він ще не став здобиччю хижака і не втрапив у якусь іншу халепу, то вже точно зголоднів і злякався. Багряний був певен, що Співочий не зуміє вполювати собі їжу, та й невідомо, чи добуде він хоча б води... Ще раз гукаючи свого маленького товариша, Багряний раптом почув відповідь. Ні, це точно не був Співочий: пісня була низькою, гучною і надзвичайно протяжною. Крихітному драконові забракне сил і повітря в легенях, щоб так заспівати... але... вони дуже довго спали і не були в цих горах... що, коли якимось дивом, тут вцілів хтось з древніх — великих драконів? Може, це прадавній велет відгукнувся на розпачливий крик? Може, великий дракон зуміє допомогти в пошуках Співочого?Надія додала Багряному сил. Дракон кинувся на звук, намагаючись відповідати так голосно, як міг, щоб дати великому родичеві знак продовжувати пісню. Багряний не був певен, що його почують, але сподівався на це, щоправда, до звуку він наближався, а великого дракона не бачив, хоча уважно роздивлявся довкола, та й справжнього дракона-велетня важко не помітити... зате Багряний вгледів людину! На одній з гір, притуливши до рота довжелезну трубку, стояв двоногий! Лишенько, та ж це він видавав оці звуки! Може, прикидається великим драконом, щоб виманити маленьких? А вони ж так сподівалися, що сховаються і люди забудуть про них! Багряного охопили втома і розчарування. Таке стається, коли довго-довго намагаєшся щось зробити, отримуєш надію на допомогу і раптом цієї надії позбуваєшся. Почуваючись геть розчавленим, Багряний тихенько сів перепочити на гілках блакитної ялиці, заодно й ховаючись, щоб людина його випадково не помітила... Та ні, двоногий продовжував сурмити у свою "палицю", аж раптом... у небі з'явилася маленька постать. Багряний придивився: без сумніву: Співочий. Він летів повільно і не впевнено, але цілеспрямовано. Мабуть, також подумав, що оці звуки — то пісня великого дракона. Багряний негайно кинувся Співочому на зустріч: поки людина їх не помітила.— Співочий, це я. Не лети далі, швидше сідаймо на землю. Це не дракон, — Багряний допоміг Співочому зорієнтуватись, де краще сісти і вони удвох сховалися в чагарнику. — Пробач мене, я за тобою не догледів. Мабуть, ти дуже злякався... і зголоднів... зачекай ще трохи. Я виведу тебе пішки, щоб людина нас не помітила, а тоді вполюю для тебе якусь комаху.— Нічого... я знав, що по мене повернуться. Та й сам винен: коли ми зупинялися перечекати грозу, я заснув і, схоже, проспав відліт зі стоянки. Прокинувшись сам, я сподівався, що мене швидко знайдуть, але не витерпів, не став залишатися на місці, коли мені захотілося пити. Я спустився з пагорба на пошуки роси, а повернутися не зміг. Не знайшов те саме місце. Якийсь час сидів там і гукав про допомогу, а тоді почув віддалену пісню. От і полетів на звуки, думав, що знайду поміч, — попри свої слова, Співочий відчував неймовірне полегшення. Він справді дуже злякався, опинившись наодинці у незнайомій місцевості. Переляканий і загублений, він зробив дурницю, намагаючись наосліп знайти воду, а потім — дорогу до інших драконів, хоч у глибині душі й розумів, що спроби наздогнати їх у його випадку майже безнадійні.— Якщо так вже сталося, і ти загубився, тобі не слід було відходити від того місця. Я знайшов би тебе значно швидше. Ти ж розумів, що тебе ніколи б не покинули зумисне. Співочий, а якби не ця людина? Ти хоч уявляєш, що ми могли і не знайтися? Не роби так більше. Хоча тут радше моя провина: я не достатньо пильно за тобою стежив. Треба було ще раз порахувати всіх під час другого вильоту, а я поквапився і злегковажив...— Слухай, а що воно таке? Ця пісня... ти кажеш, це не дракон... а людина? — можливо, Співочому справді хотілося знати, а може він просто відволікав Багряного, бо не хотів більше обговорювати все, що сталося, а просто тихо радів, що знайшовся... — Хіба люди можуть співати по-драконячому?— Я гадаю, це пастка. Може, не всі дракони сховалися? Може, люди таки про нас не забули, і оця річ... довга палиця, в яку він дмухає, щоб з'явився такий звук, може, це така пастка? Людина змушує драконів думати, що тут є інший дракон і так заманює до себе?— А в тієї людини є якась зброя?— Наче ні... але я не придивився добре. Спочатку був надто приголомшений, а потім зрадів, бо помітив тебе.В ту хвилину пісня припинилася. Людина прихилила свою палицю до стовбура сосни і кудись відійшла. Багряний глянув на Співочого.— Той двоногий пішов. Летімо, доки його немає. Він залишив свою палицю, то мабуть, швидко повернеться.— Чекай, ти що, зовсім не хочеш дізнатися, що воно таке?— Я хочу повернути тебе до інших, щоб вони не хвилювалися, Співочий. А ще тобі треба щось попоїсти. Ти ж, мабуть, страшенно голодний?— Взагалі-то не дуже, — Співочий зніяковіло пошкрябав кігтиками землю, — я дійсно зголоднів, тому намагався знайти щось годяще, звісно, полювати я не вмію, але я натрапив на щось, схоже на змерзлу ягоду. Я принюхався і вирішив спробувати. Це виявилося смачно, не дарма пташки їх їдять! Шкода, що я раніше не пробував: багато втратив.— Дурнику, яка ягода?! Ти хіба не знаєш, що вони бувають отруйні? Ти ж міг захворіти! Що б тоді робив? Ні за що не можна їсти ягоди, гриби чи інші рослини, про які точно не знаєш, що вони безпечні! Це просто диво, що з тобою все гаразд до цього часу, — розгнівався Багряний.— Там були пташки. Я чув, як вони дзьобали ягідки з того куща, тому і спробував...— Співочий, ти — не пташка, тож не все, що добре для них, годиться і для тебе. Летімо, нам треба повертатися.— Але... ті звуки...Співочий дуже хотів дослідити, що ж то за палиця, за допомогою якої люди навчилися співати, як дракони, але Багряному вже увірвався терпець, тож сліпий дракон опинився притиснутим спиною до землі.— Ми негайно повертаємося, — суворо гаркнув Багряний, хоча йому (зовсім трішечки) також хотілося поглянути на ту загадкову палицю... Цікаво ж, що воно таке?