Почувши, що Багряний загубив одного зі своєї колонії, тож полетів на пошуки і досі не повернувся, Іскра не на жарт занепокоїлася. Вона так чекала зустрічі, а тепер невідомо, чи повернуться Багряний та Співочий узагалі... їх вже так довго немає!— Просто так сидіти і чекати — не вихід. Так можна й не дочекатися. — Ми теж так думаємо, але Багряний просив мене та Грома залишатися тут і приглянути за молодшими з його колонії. Ми дали слово, — Блискавка скрушно похитала головою.— До того ж, було б прикро розминутися. Тоді ми тільки те й робитимемо, що літатимем на пошуки одне одного без кінця і краю, — додав Грім. На жаль, у крихітних драконів не було мобільного зв'язку, тому вони ніяк не могли дізнатися на відстані, чи все гаразд, а оскільки Багряного не було вже довго — думали про найгірше.— Ви дали слово, але я не давала. Залишайтеся тут і нагляньте вже й за моєю колонією, а я полечу слідом. Може, вдасться знайти Багряного... якщо з ним сталася біда, я хочу про це знати, — вирішила Іскра.
— Іскорко, візьми і мене з собою, — попросилася Незабудка. — Я хоч і маленька, та літаю швидко, дивитимусь уважно, дві пари очей побачать більше, ніж одна.— Я теж полечу. Не можна залишати рідних у біді, — додав Гострозір, хоча й був дуже втомлений після подорожі, він хотів допомогти.— І я полечу, — сказала Тінь.Крихітні дракони підходили по одному: хтось був з колонії Багряного, хтось — з колоній Грому та Блискавки. Гуртом летіти безпечніше, до того ж, завжди можна розділитися, дивитися в різні боки, щоб швидше знайти сліди загублених родичів. Зворушена рішучістю інших допомогти, Іскра погодилась, і крихітні дракони вирушили на пошуки кількома групами добровольців.Усі вони летіли в одному напрямку, намагаючись відстежити шлях, на якому загубилися спочатку Співочий, а потім і Багряний, але тримались на невеликій відстані, щоб оглядати якомога ширшу частину цього шляху, аж раптом у небі пролутана гучна, протяжна пісня.— Іскорко, що це? Схоже на спів дракона, тільки дуже великого, але я думала, що великих драконів більше немає... — Незабудка зацікавлено глянула в той бік, звідки долинав звук.— Це не дракон, Незабудко... пам'ятаю, коли ми з Багряним були ще маленькими, одного разу ми посварилися і я полетіла гратися сама, без нього. Тоді я вперше почула ці звуки і, так само як ти, вирішила, що це співає великий дракон. Може, один з останніх... але то виявилася людина. У людей є багато химерних вигадок. Це одна з них. Вони називають її між собою трембітою. Я гадаю, це людська хитрість, щоб заманювати драконів у пастку. Не дарма вони ці велетенські палиці виготовляють з дерев, на які впав небесний вогонь. Це підступні людські чари, я точно кажу.Небесним вогнем Іскра, звісно ж, називала блискавку. Дракони взагалі поважають і бояться блискавок, бо ці спалахи в небі могли вразити навіть могутніх драконів-велетів у часи розквіту їх народу. Що й казати про крихітних драконів? Іскра взагалі вважала, що з усім незрозумілим краще бути обережною. Коли б її воля — ні за що не полетіла б вона на звук трембіти, але Незабудка поставила запитання, яке примусило Іскру прийняти дуже складне для себе рішення:— А що, коли Багряний і Співочий почули цю... трембіту? Вони могли потрапити в людську пастку — тому й не повернулися.Незабудка злякалася, Іскра злякалася теж. Від думки про те, що Багряного та ще одного крихітного дракона схопили люди, вогонь у неї всередині неначе на мить застиг. Іскрі стало дуже холодно. І вона рішуче повернула у напрямку, звідки було чутно гучну пісню.— Залишайтеся тут. Не смійте летіти за мною, це надто небезпечно. Якщо я за годину не повернуся — летіть назад, припиняйте пошуки і у всьому слухайтеся Блискавку, — так звеліла Іскра своїм крихітним товаришам. Та Незабудка не була б Незабудкою, якби її послухала. Тихцем і крадькома, вона полетіла слідом. Гострозір, звісно, помітив це — і полетів, щоб зупинити Незабудку, а Тінь кинулася навздогін, щоб зупинити обох... так і прилетіли вони до високої сосни усі разом. І, звісно, знайшли Багряного та Співочого, які саме посварилися, адже Багряний хотів швидше повертатися до гори Сивулі, а Співочому кортіло дослідити "велику палицю".Іскра, звісно, розгнівалася, що Незабудка та інші її не послухалися, але ж добре те, що добре закінчується... вона була така щаслива зустріти Багряного, що одразу кинулася обіймати брата, зовсім забувши, що неслухняну Незабудку та інших треба насварити за непослух.Незабудка ж тим часом підбігла до трембіти, покинутої коло високої сосни. У тому ж напрямку неквапливо, навпомацки рушив і Співочий, і вийшло так, що крихітні дракони зіштовхнулися, опинившись саме коло округлого отвору, що був для них наче вхід у довжелезний тунель.— Ой! — зойкнула Незабудка.— Ой-йой... — і собі зойкнув Співочий. — Пробач. Я не хотів тебе штовхнути.Крихітний сірий дракон принюхався і схилив голову на бік.— Хто ти? Твій запах мені незнайомий, — ви ж бо пам'ятаєте, що у драконів непоганий нюх, тому сліпий Співочий має здатність впізнавати інших драконів за запахом?— Я Незабудка. З колонії Іскри, а про тебе вже знаю, бо нам сказали, що ти загубився і Багряний полетів тебе шукати.— А-а... зрозуміло тоді, чому я тебе не пам'ятаю. Ми були дуже маленькими, коли нас відвели у схованки до печер. Слухай, а на що схожа оця людська палиця з голосом дракона?— На невелику, але довжелезну печеру. Вона як цілий тунель з суцільного шматка дерева.— Йой... а наскільки ж вона довга? — Співочий спробував помацати трембіту, але вона була такою великою, що крихітний дракон не зміг собі уявити, яка ж вона насправді.— Я думаю, якби наша колонія вишикувалася в одну лінію, то від носа першого дракона до кінчика хвоста останнього відстань була б меншою, ніж оця палиця. Трембіта. Нею люди зачаровують драконів, — прошепотіла Незабудка таким голосом, наче розповідала страшну історію.— Малеча, а ну — гайда додому. Вам мало один раз загубитися? — суворим тоном гукнула Іскра, яка, нарешті, наобіймалася з Багряним і взялася перераховувати присутніх крихітних драконів "по головах". Мабуть, Іскра вже точно почала б сваритися на Співочого та Незабудку, але земля почала гупати під чиїмись важкими кроками.— Людина! Ховайтеся!Крихітні дракони кинулися врозтіч, Незабудка, розпачливо озирнувшись, схопила Співочого за крило і гулькнула всередину трембіти разом з ним: може, всередині їх не помітять? Тим часом велетенська темна постать нахилилася, підняла трембіту разом з двома крихітними драконами, що ховалися всередині, та понесла в невідомість...

Доброволець — особа, яка за власним бажанням вирішує взяти участь у якійсь роботі чи діяльності та (як правило) робить це без винагороди.Химерний — чудернацький, дивний, незвичний. Трембіта — старовинний музичний інструмент, розповсюджений зокрема в Карпатах. Трембіту чутно здалеку, тому з її допомогою перегукувалися в горах чабани (люди, які пасуть худобу, найчастіше — овець). Трембіта є найдовшим інструментом у світі, її довжина може сягати восьми метрів.

Друзі, вітаю Вас з Новим роком та Різдвом! Хай зіронька в небі яскраво освітить долю кожного і подарує багато радощів, здоров'я та успіхів. Люблю Вас і сподіваюся, що додаю свій клаптик до Вашого святкового настрою! А що ж сталося далі з Незабудкою і Співочим — дізнаємося наступного разу!Ваш Весняний муз Ясь!