Всю дорогу додому Незабудка і Співочий були змушені слухати повчання Іскри. — Ви хоч розумієте, як вам пощастило? Більше ніколи не наближайтеся до людей та до їх речей! Ми стільки років ховалися з надією, що про нас забудуть, а що тепер? От звідки нам значи, чи не побіжить цей чаклун розповідати про нас усім своїм знайомим і друзям? — Чи то бідкаючись, чи то лаючи дракончиків за непослух, Іскра вела їх до Великої Сивулі манівцями: старалася заплутати дорогу на випадок, якщо чаклун надумає тихцем за ними стежити.— Та облиш вже... малеча втомилася, летімо додому. Що зроблено, те зроблено, та й чолов'яга, здається, непоганий: сам відпустив наших малих, — Навіть Багряний вже втомився від буркотіння сестри, тож спробував її заспокоїти і вмовити швидше повертатися додому.А от Співочий не дуже слухав, що казала Іскра. Він, звісно, розумів, що за них із Незабудкою хвилювалися, але надто вже цікавою здалася сліпому дракончикові оселя чаклуна, а особливо — книш із сиром. Від спогаду про частування у Співочого навіть слина в роті зібралася, хоча він наївся досхочу, все одно не відмовився б узяти ще кілька шматочків книша з собою. Незабудка летіла поруч зі Співочим, час від часу позираючи на сірого дракончика з незвичними мутно-блакитними очима. От він нічого поперед себе не бачить, летить слідом за Іскрою та Багряним, орієнтуючись хіба на запах та на їхні голоси, але все одно був готовий захищати її там, в домі чаклуна. Хоч і піддався на людські чари, спокусившись їжею, але ж був готовий відволікати велетня, щоб дати їй — Незабудці — можливість втекти і врятуватися! І очі в нього такі незвичні: блакитні райдужки і білі, наче просякнуті туманом зіниці. Мабуть, саме цей туман заважає Співочому бачити...Незабудці було шкода нового товариша: раніше вона й не замислювалася, наскільки це важливо — мати можливість вільно дивитися на світ. Та нічого, нехай вона не здатна повернути Співочому зір, вона постарається завжди бути поруч, щоб допомагати йому в потрібний момент.
— Співочий, спускайся сюди, тут м'яка травичка! — Гукнула Незабудка, щойно вони повернулися до верхівки Великої Сивулі. — Я тут подумала, може, за вечерею сядеш коло мене, розповіси, як ваша колонія долетіла? І як ти загубився, мені цікаво. Поки ми летіли, на нас напала сова, уявляєш? А на вас ніхто не нападав?— Та ні, якщо не враховувати грозу — ніхто. Хоча якби й напали, Багряний дав би нападникові добрячого прочухана! — Усміхнувся Співочий.Разом з Незабудкою вони увійшли до печери, де старші Грім і Блискавка вже розпалили багаття і очікували на повернення пошукової експедиції разом з драконами, які не брали в ній участі. Коли Незабудка всадовила Співочого ліворуч від себе, вмостившись коло вогнища, до них підійшов Крилась. Білий дракончик трохи знітився, бо зазвичай саме він сидів ліворуч від Незабудки, але гаразд. Крилась сів праворуч від маленької дракосі, щоправда поговорити їм не вдалося: Незабудка розпитувала Співочого про те, як він загубився, як знайшов ягоди, поки був сам, чи не злякався грози. Криласеві не вдалося навіть слова вставити в розмову. Поки Співочий балакав з Незабудкою, Криласеві залишалося хіба що мовчки вечеряти. Загалом, він був навіть не проти попоїсти, бо на відміну від Співочого не пригощався чаклунським книшем, але чомусь вечеря не смакувала Криласеві, хоч була не гіршою ніж завжди.Коли настав час вкладатися спати, крихітні дракони за звичкою стали тулитися одне до одного там, де й вечеряли, у них не було ані ліжечок, ані обідніх столів, ані ковдр. За потреби вони зігрівали одне одного, хоча здебільшого спали поруч просто, щоб не почуватися самотніми, адже крихітні дракони — зграйні створіння, а бути зграйним означає страждати без постійного відчуття близькості з рідними.Незабудка пригорнулася боком до Співочого і, хоча сам Співочий геть нічогісінько для цього не зробив, Крилась відчув щось дивне, наче хтось вклав йому в груди важкого камінця. Цей камінець дуже хотілося витягнути і пожбурити у Співочого, щоб не смів відбирати в нього подругу! Крилась не став сваритися зі співочим лише тому, що розумів: Незабудка обов'язково стане на бік сліпого дракона. Тоді вона і Крилась зовсім посваряться. Треба дочекатися ранку, можливо, тоді все стане трохи краще? Незабудка натішиться новим знайомством і все повернеться, як було колись.
— Криласю... Криласю! Ну, вставай! — Незабудка настирливо штурхонула його в бік, вочевидь, вже кілька хвилин намагаючись розбудити. Спершу Крилась зрадів, що про нього згадали, але побачив за спиною в подруги сіру постать — і настрій одразу ж зіпсувався.— Що сталося, Незабудко? Сонце вже високо?— Ні, лише світає. Співочий почув незнайому пташку. Ми хочемо злітати, подивитися. Ти з нами?"Ми". Вона вже каже про себе зі Співочим "ми". Крилась насупився. Йому хотілося побачити нову пташку, але що сліпий дракон може знати про щось нове? Він же нічогісінько не бачить, а отже — не розуміє! До того ж, летіти хоч куди-небудь зі Співочим Криласеві не хотілося. Білий дракончик заперечно похитав головою і згорнувся калачиком.— Я спати хочу. Відчепіться. Нікуди не піду, — пробуркотів Крилась. Насправді йому хотілося піти, просто без Співочого. Він сподівався, що Незабудка залишиться з ним, спробує вмовити і тоді вони б пішли разом, але Незабудка тільки стріпнула крильцями і рушила до виходу.— Гаразд, як хочеш. Вибач, що розбудила. Я думала, що тобі буде цікаво. Ходімо, Співочий, не заважаймо Криласеві спати, він ще сонний, тому сердиться. Коли Незабудка зі Співочим вийшли з печери, Крилась мало не застогнав від досади. Ну чому, чому вона пішла з оцим новеньким, майже незнайомим драконом з чужого гнізда і залишила його — свого кращого друга?! Обгорнувши довкола себе хвоста, Крилась скорботно зітхнув, ховаючись під наметом з власних крил. — Халепа, правда ж? Раніше вона товаришувала тільки з тобою, так? Крилась здригнувся. Він не звернув уваги, коли Багряний встиг підійти так близько. Здавалося, старші дракони міцно спали, а цей, виходить, чув усю розмову від початку й до кінця? Крилась ображено засопів: Співочий був близьким родичем Багряного і саме Багряний полетів на пошуки, коли сліпий дракон відбився від гурту. Краще б той Співочий загубився назавжди! — Не хочеш розмовляти? — Багряний приліг поруч, якось наче співчутливо позираючи на Крилася. — Ти знаєш, я радий, що Співочий знайшов собі подругу. Він дуже допитливий дракон, а через відсутність зору постійно потрапляє в халепи.— Тоді разом з Незабудкою у них халеп буде вдвічі більше, — пирхнув Крилась. — Вона часто знаходить собі неприємності на хвоста.— Тому мені й хотілося б, щоб ти приглянув за ними обома... адже Незабудка твоя подруга, а Співочий, при всьому бажанні, не зможе захистити її в разі неприємностей.— Та яка вона подруга, якщо одразу втекла на прогулянку з кимось іншим? — Крилась ображено відвернув мордочку, щоб не показувати, як сильно його насправді зачіпає така от зрада. — Вона хотіла піти з вами обома, Криласю. Навіщо б інакше їй тебе так наполегливо будити?— Думаєш? — Звичайно. Он ми з Іскрою, подивися, скільки в нас молодших братів і сестричок, племінників і племінниць, ми всіх вас любимо, але це не заважає нам любити ще й одне одного.— Але ж ви розлучилися на купу років, щоб ховатися окремо. — Так і від цього ще більше скучили. Щойно у мене трапилася біда — Іскра полетіла на допомогу, так може бути й у вас із Незабудкою. Те, що нас стало більше і колонії об'єдналися не означає, що ти втратиш подругу. Подумай, адже в тебе може натомість з'явитися новий друг і навіть не один. — Це Співочого ти мені в друзі пропонуєш? — Крилась трохи скривився. — І Співочого, і себе. Іскра розповіла мені, як ти у розвідку літав, ти дуже хоробрий, а я хоробрих поважаю. — Багряний усміхнувся зубастою драконячою посмішкою і легенько штовхнув Крилася в бік. — Покажеш мені, як видобувати оті горіхи з шишок? Я такого ще не пробував.— Ну... добре, покажу, я бачив багато соснових дерев дорогою сюди, — Крилась підвівся і повів Багряного на пошуки шишок з горішками. Вони гарно провели час у пошуках: навіть трошки пограли у сніжки, а потім, удвох, змогли наносити для всіх крихітних драконів багацько горішків, адже Багряний був зовсім дорослим і великим, звісно, наскільки може бути великим хтось з роду крихітних драконів, а потім усі чотири колонії снідали горішками від Крилася. Так Багряний назвав нову страву, адже саме Крилась її відкрив. Горішки сподобалися усім, а найбільше — Співочому. Сірий дракон виявився справжнім поціновувачем смачненького.— У мене не працює зір, тому інші відчуття загострені, смак у тому числі, — пояснював Співочий. — Смачнющі горіхи. Цікаво було б спробувати їх з отим... книшем. Ото було б магічне частування.— Навіть думати про це забудь! Іскорка знаєш, як розгнівається! Криласю, скажи йому, що так не можна! — Незабудка звично поторсала давнього приятеля за крило. — Навіть не знаю, може, я й сам хотів би спробувати? — білий дракончик хитро усміхнувся і Співочий усміхнувся у відповідь, наче якимось дивом вгледівши посмішку в його (Криласевому) голосі. Незабудка скрушно похитала головою: — Хлопчиська! І що я оце з вами двома робитиму?

Бідкатися — висловлювати жаль або занепокоєння, скаржитися.Райдужка — коли ми говоримо про колір очей, то маємо на увазі саме райдужку: частину ока, яка кільцем оточує зіницю. До речі, райдужка ока рухома. Можемо бачити, як людські зіниці звужуються, коли людина дивиться на світло, так от: насправді звужуються не зіниці, а саме райдужка. Вона регулює те, скільки світла можна пропустити до зіниць.Зіниця — це отвір посередині райдужки ока. Як правило, ми бачимо його у вигляді чорної цятки. Саме крізь отвір зіниць світло потрапляє всередину ока, тобто крізь зіниці всі ми дивимося на світ. Експедиція — слово походить з латинської мови і означає "похід". Як правило, в експедицію вирушають гуртом і з важливою метою: задля навчання, дослідження чогось або для проведення пошуків.