Одного разу Іскра, Багряний, Грім та Блискавка заговорили про те, що було б добре підготувати для колонії запаси харчів. — Якщо ми залишимось тут на певний час, треба потихеньку облаштовуватися, — зауважила Блискавка.— Добре мати запас їжі на випадок, якщо погода сильно зіпсується на декілька днів і ми не зможемо шукати харчі та полювати через сильний вітер або грозу, — погодився Багряний.— Тоді нам слід викопати погріб, люди зберігали в таких прохолодних схованках свої запаси. Я думаю, ми могли б перейняти це від них. пригадую, дід казав, що там їжа довше залишалася свіжою, — додала Іскра.— А звідки твій дід знав, як люди зберігають їжу? — зацікавився Грім.— Та ж він страх, як любив людські книжки та сувої. Полював за ними, як люди за золотом. Ото й начитався, — зітхнула Іскра.— А чому ви з Багряним не вмієте читати? — запитала вже Блискавка.— Та хто тобі сказав, що не вміємо?! — обурився Багряний. — Ще й вас можемо навчити, просто важко читати книгу, яка в сотні разів більша, ніж ти сам. Поки набігаєшся сторінками туди-сюди, вже й ніякої науки не захочеш.— Так... нам важко читати через наші розміри. Хоча дід також скаржився, щоправда, у зворотній бік: для нього людські книжки були надто мініатюрними... і з крихітними літерами, — зітхнула Іскра. — Але ми відволіклися. Я саме говорила, що потрібно викопати погріб, де можна було б довше зберігати запаси свіжими. Що думаєте про це?
Блискавка, Грім і Багряний погодилися копати погріб, а інші крихітні дракони, почувши про рішення старших, вирішили тим часом пошукати харчі. Бо ж не діло, якщо погріб стоятиме порожнім! А щоб було веселіше шукати, крихітні дракони вигадали влаштувати невелике змагання між собою: хто зуміє наносити до печери найбільше смачних ласощів до того часу, як тінь від великої сосни впаде на вхід до печери. Крихітні дракони вели простенький відлік часу, вони вміли стежити за рухом Сонця в небі, тож користувалися таким собі сонячним годинником, за стрілку якого правила тінь великої сосни (чи іншого високого дерева, яке росло поблизу). — Гарна ідея, тоді я полечу зі Співочим, — сказала Незабудка.— Я з вами. Бо вдвох ви, чого доброго, заблукаєте, — докинув Крилась.— Але якщо ви полетите разом, то як змагатиметесь? — не второпав Туманко.— По-моєму, дехто не розуміє сенсу слова "змагання", — з темного закутка печери неквапливо вийшла чорна, мов ніч дракося з темно-червоними очима. Це була Тінь.Тінь дуже любила змагатися і перемагати! Вона була молодою і амбітною дракосею з полум'яним характером, який добре проглядався в її очах, червоних наче жарини. Тінь вигравала майже усі драконячі двобої, якщо лишень в них не брали участі найстарші та найбільші дракони. Тінь була вправною мисливицею, вона влучно стріляла полум'ям з пащі та швидко перетинала величезні відстані на своїх дужих крилах. Одним словом, Тінь була однією з найкращих. Найсильніших, найхоробріших, найзавзятіших... але, на жаль, вона не була аж надто товариською. В той час, як запальна але мудра Іскра давала розумні поради, а ласкава Незабудка незмінно втішала та підбадьорювала, Ніч могла будь-кого покласти на лопатки, хоч фізично, хоч у розмові. Ніч не любила слабаків і тюхтіїв, про що завжди голосно повідомляла. Коли інший дракон або дракося ображалися, Тінь стріпувала крильцями і не зважала: на ображених воду возять. Тінь воліла спілкуватися лише з тими драконами, які не ображалися, а сміливо кидалися захищати себе і могли дати добрячого прочухана кожному сміливцеві, який дозволив собі хоча б один косий погляд у їхній бік. — Так от, малеча: "змагання" — це коли хтось виграв, а хтось програв. Ви не можете допомагати одне одному, бо лише бовдури допомагають власним суперникам. Це називається рубати гілку, на якій сидиш, — гмикнула Тінь.— Неправда! Змагання можуть бути командними, якщо так, то допомагати друзям по команді — це правильно, а ті, хто тягнутиме ковдру лише на себе — обов'язково програють! — Незабудка сміливо встала навпроти Тіні, хоча темна дракося була мало не втричі більшою і зовсім трішечки поступалася за розмірами Іскрі.— Навіть якщо ви задумали грати командами — навіщо вам такий слабкий гравець? Що він взагалі може? — Тінь прискіпливо оглянула Співочого від маківки до кінчиків пазурів. — А це ми ще подивимось, що він може!— Незабудко, не займай її... — Співочий спробував надати суперечці примирливого тону, але Незабудка вже була занадто розгнівана.— Ні, Співочий. Ми зберемо команду і виграємо в цієї... самовпевненої! Принесемо вдвічі більше за неї, ось!Тінь розреготалася. — Дивися, щоб у тебе крильця від старання не полущилися, Незабудко. Навіть якщо ти будеш намагатися з усіх сил, ти не компенсуєш вади свого приятеля. Краще б він залишився сидіти в печері і не заважав тим, хто реально може працювати. — То ти боїшся, що Співочий покаже себе з гарного боку? Тому хочеш його залишити? Чим це він аж так тобі заважає, га?!— Боятися сліпого? Ще чого. Та я одна впораюся краще за вас трьох! — Заявила Тінь. І дракосі побилися об заклад.
Тінь полетіла на Захід, а Крилась, Співочий та Незабудка — на схід. Звісно, були й інші дракони і дракосі, які брали участь у змаганні, але Тіні вони вже були не цікаві: її метою була перемога за будь-яку ціну.Не те, щоб Тінь була аж такою злою і за щось не любила Незабудку або Співочого, вона просто не вміла робити крок назад. Тінь вважала, що помилка — це слабкість, яку інші тобі не пробачать: помилитися при всіх означає втратити повагу, а цього вона собі дозволити не могла, адже звикла бути серед найкращих.Чорна дракося летіла з усіх сил. Вона швидко обігнала інших драконів і дракось, тож змогла відчути себе справжньою володаркою на своєму клаптику неба. Тінь виглядала горішки та замерзлі ягоди, швиденько назбирувала повні лапки і тягнула до печери, радісно помічаючи, як росте купка її здобичі, а потім... потім Тіні дуже пощастило: вона помітила білку, що прудко вистрибнула з дупла і помчала у власних справах. Тінь знала, що там, де білка — там обов'язково є запаси, тож кинулася в дупло, без роздумів і жалю. Чорна дракося носила горішки з чужого сховку дуже прудко, але літала туди-сюди з такою швидкістю, що це помітили старші.— Я гляну, звідки це вона усе носить, — вирішила Іскра. Вона тихенько подалася слідом за Ніччю, тож коли чорна дракося черговий раз "пірнула" в дупло з білчиним сховком, на виході її чекала розлючена Іскра. — То це так ти вирішила виграти змагання?! А ти хоч розумієш, що це крадіжка?! Білці через тебе нічого буде їсти! Цілком можливо, в неї є малюки, які через тебе загинуть голодною смертю! Невже я цього тебе вчила, Тінь? Ми негайно повертаємося і повернемо все, що ти звідси забрала. Все, і навіть більше! — Але...— Що "але"? Тінь, яке тут може бути "але"? Невже тобі перемога важливіша за чисту совість?— Звісно важливіша! Що мені до цієї білки? Хто вона мені? Я думаю про колонію, думаю про те, що МИ будемо їсти. Це природа, виживає сильний! Бийся або помри, роби все необхідне, щоб....— Тінь! — Іскра різко урвала чорну дракосю. — Це справді природа і за життя потрібно боротися, але не можна шкодити іншим. Якщо про крихітних драконів усі звірі знатимуть, як про шкідників, ми втрапимо у великі неприємності. Наші великі предки були дуже сильними, сильнішими за нас, разом узятих, але ми зуміли пристосуватися до того, як змінився світ. Ми зуміли стати частиною світу, а вони — ні. Тому світ відкинув їх. Ми вижили не тому, що сильніші, а тому, що зрозуміли правила гри.— Якої ще гри? — Набурмосилася Тінь. — Життя. Життя — це гра, у якій постійно щось змінюється. Це як потоки вітру: якщо ти ловиш їх своїми крильцями, вони несуть тебе небом, а якщо намагаєшся боротися з ними...— Що?! — Тінь виклично задерла голову.— Вітер зламає твої крильця. Ти впадеш і розіб'єшся. Можливо, не на смерть. Можливо, просто будеш кульгавою все життя — якщо пощастить. — Іскра зітхнула.— Я не розумію... хіба ми не повинні боротися за ресурси? Їжа, вода, безпечний прихисток... нам потрібно все це, щоб жити. Якщо не маєш сам — відбери. — Ми повинні боротися за ресурси, але так, щоб не змушувати інших істот почуватися жертвами на нашому шляху. Якщо постійно щось у когось відбирати, з часом кількість тих, кого ми образили, зросте. Тоді вони зберуться разом, щоб нам помститися, Тінь. Жорстокістю до когось ти наражаєшся на жорстокість до тебе. Не одразу, але саме так і станеться, якщо постійно чинити так, як ти сьогодні.— Тоді... що мені робити? — Розгубилася Тінь.— Поверни Білці її запаси і попроси пробачення. А загалом... змагайся і перемагай, якщо ти так любиш цю справу. Ти сильна і здатна вести інших за собою, але не принижуй нікого. Захищай інших і одного дня інші захистять тебе. Пам'ятаєш випадок із совою? Того дня я так пишалася твоєю хоробрістю і силою, Тінь. Я дуже хочу пережити це відчуття знову. Разом з тобою, — Іскра вилетіла з дупла і Тінь полетіла слідом.Розбирати купку здобутих горішків було трохи сумно, але водночас Тінь відчувала і якесь полегшення, наче позбувалася чогось іще, чогось зовсім не такого смачного і приємного, як оці... вкрадені горішки.А потім був підрахунок здобутого і визначення переможців, якими виявилися Туманко і Гострозір. Захекані Незабудка, Співочий і Крилась, виглядали знесиленими, але щиро привітали переможців.— Головне, що не виграла Тінь, — сердито буркнула Незабудка.— А мені здається, в нас було б більше шансів, якби дехто менше метушився і підганяв нас, — з усмішкою зауважив Крилась.— Пробач, що не вдалося виграти, ти ж так хотіла... — зітхнув Співочий.— Кхм! Мені здається, сьогодні не ти маєш вибачатися, — Тінь боком підсунулася до сліпого дракончика. — Мені слід було краще добирати слова. Зараз я краще розумію, чому Незабудка розсердилася. Я більше не буду кидати вам виклик і взагалі... не хочу більше з вами змагатися.— Овва! І чого б це? — Незабудка вибаченням Тіні не повірила, але чорна дракося стрималася і не огризнулася у відповідь. Лише стріпнула дужими крильцями і переступила з однієї лапки на іншу.— Просто ви ж насправді усі "свої" для мене. Мені з самого початку треба було ставитися до вас, як до команди. — Сказавши так, Тінь витягнула зі складок свого крила велику сушену ягоду. — Пригощайтеся. Це на знак вибачення.— Ого, звідки у тебе така велика ягода?! — Здивувався крилась.— Білка пригостила, — не стала критися Тінь.

Сонячний годинник — це пристрій для вимірювання часу за допомогою спостереження за зміною тіні від спеціальної прямої вісі, розташованої в центрі округлого циферблату. Така вісь називається "гномон".Амбітний — той, кому хочеться бути кращим за інших і активно показувати це через свої досягнення. Амбітність — це прагнення перемагати завжди і в усьому. Хоча деякі люди можуть бути амбітними лише в певній галузі, наприклад, хтось може вважати важливим для себе досягнення результатів у спорті, але не отримання високих оцінок у школі, чи навпаки: комусь важливі оцінки, але не наявність міцних стосунків з друзями. Це означає, що в кожної амбітної людини є власне уявлення про успішність.Покласти когось на лопатки — перемогти когось. Це може бути перемога в суперечці або й у фізичному двобої.Тюхтій — хтось незграбний, не надто швидкий і не дуже розумний. Це слово може образити іншу людину, тому краще не вживати його на чиюсь адресу.