Гострозір ще не спілкувався зі Співочим особисто. Ці двоє були цілковитими протилежностями: світло-сірий Співочий, був лише трішечки темнішим за альбіноса-Крилася, а Гострозір мав темній фіолетовий відтінок шкіри. Співочий був сліпим, а Гострозір бачив найкраще за всіх драконів у колонії, навіть найстарші дракони зверталися по його допомогу, коли щось губилося і потрібен був пошук з висоти. Співочий мав сріблястий, ніжний і приємний голос, умів імітувати наспіви різних малих пташок, а Гострозір.... ну, його голос був доволі низьким і вирізнявся різкуватими нотками, що робили з нього жахливого співака. До того ж, ці дракони розлетілися в різні схованки і провели багато років нарізно, хоча й були далекими родичами, як усі крихітні дракони в чотирьох колоніях...Гострозір часто спостерігав за Співочим, відтоді, як колонії об'єдналися. Якоюсь мірою це було неправильно: нишком підкрадатися і стежити, але Гострозорові було цікаво... і водночас лячно. Не те, щоб він дуже хотів товаришувати саме зі Співочим, просто вони були такими різними... фіолетовий дракон часто думав про те, як Співочий в принципі живе... зовсім не покладаючись на зір. Для Гострозора це було щось дуже дивне, майже неможливе, щось, чого він не міг уявити, але соромився запитати, бо ж... це дуже особисте. Мабуть, нелегко обходитися без очей... він дуже хотів запитати, проте не смів. От і продовжував стежити і підкрадатися, особливо, коли Співочий залишався сам. Зазвичай сірий дракончик проводив час разом з Незабудкою і Криласем, але не завжди: рано-рано, коли сонце лише починало свій шлях небосхилом, Співочий тихцем виходив з печери, так, щоб нікого не розбудити. Гострозір любив поспати трохи довше, але цікавість переважила в ньому сонливість, тому він також почав вставати раніше, щоправда, досі не зміг зрозуміти, навіщо сліпий дракон щоранку літає до невеличкого гірського потічка-водоспаду. Гострозір стежив за Співочим вже четвертий ранок і кожного разу той робив одне й те ж: просто витоптував проталину в снігу, сідав і непорушно сидів, втупившись в небо, наче міг щось там роздивитися. "Що ж він там бачить? А може, він не такий вже й сліпий, а лишень прикидається?" — Думав Гострозір, дедалі більше переконуючись у тому, що Співочий приховує якусь таємницю. Інакше навіщо йому виходити з печери аж настільки рано?Співочий посидів мовчки зо п'ять хвилин, а потім неочікувано озвався, не на жарт перелякавши Гострозора.— Я знаю, що ти тут. Навіщо ти ходиш за мною, Гострозоре?— Га? Знаєш навіть, хто я! Ти точно сліпий?! — Зовсім не ввічливо вигукнув Гострозір. Щоправда, сказав він це не від злості, а через хвилювання і переляк, що його ось так легко "спіймали".— В мене все ще є нюх. А ще я добре чую. Ти намагався триматись на відстані, але в тебе завжди хвіст землею волочиться. Я запитав у Незабудки, хто так ходить і вона назвала тебе. — Співочий "дивився" ніби й на Гострозора, а ніби й трохи повз нього. — То чому ти за мною ходиш?— Просто... стало цікаво, куди ти, — захоплений зненацька Гострозір зрештою підійшов ближче і сів просто в сніг, поруч зі Співочим. — А потім... ну, я намагався зрозуміти, чому ти тут сидиш. Просто навіщо? Якби Незабудка і Крилась постійно не крутилися довкола тебе, я б вирішив, що тобі дуже самотньо... але ж це не так.— Ти б вирішив, що я втікаю від усіх, бо мені самотньо? — Співочий неголосно пирхнув. — Ні, насправді ти маєш рацію, що товариства мені не бракує. Я приходжу сюди послухати довкола, поки інші не прокинулись.— Послухати довкола?— У тебе буває так, що ти бачиш щось гарне і завмираєш на місці, просто щоб роздивитися краще? Милуєшся чимось?— Ну, іноді... мабуть, у всіх буває, — Гострозір сказав це і раптом затнувся: Співочий не був серед цих "усіх".— Ти можеш роздивлятися довкола або милуватися чимось, а я слухаю довкола. Мені подобається чути, як поволі тане сніг, як біжать потічки і водоспади, як прокидаються пташки. Я прислухаюся до цих звуків так само, як ти розглядаєш щось гарне. Просто, коли всі прокинуться і почнуть гратися та балакати, їх голоси заважатимуть мені чути... інші, більш віддалені і тихі звуки, тому я виходжу раніше.— Он воно як... виходить, я заважаю тобі слухати своєю присутністю?— Та ні, ти ж досі мовчав. Це я сам тебе покликав, все нормально. — Співочий підвів голову догори і глибоко вдихнув морозне повітря. — Гарний сьогодні ранок.— А й справді... — Гострозір втупився в небо, яке поволі розквітало помаранчево-рожевим світанком. Підсвічені наче знизу хмари здавалися позолоченими і сяяли, наче коштовності на сонечку. — Світає...— На що він тобі схожий?— Га?— Світанок. Яким ти його бачиш?— Знаєш, виглядає так, наче небо зашарілося і почервоніло. — Я не зовсім розумію кольори, Гострозоре. Незабудка пояснювала, але... не думаю, що можу їх уявити.— Тоді уяви морську хвилю, яка повільно набігає тобі до ніг. Вода поступово прибуває... змішується з піском на березі. Спочатку так поступово світлішає, а потім небо змінюється, — спробував пояснити Гострозір.— Гмм... — Шкода, що ти не можеш почути світанок. Сонце сходить тихо.— Взагалі-то, я чую. Вітер змінився. Сотні пташок вже почали свої співи, а ще ж навіть не весна... і тепло. Я завжди відчуваю, коли на мене світить сонце. І як воно стає теплішим залежно від часу доби і пори року.— Стає теплішим за добу?— Вранці і перед заходом сонце завжди лагідніше, ніж серед дня. — А я не відчуваю... і пташок мені не чути...— Просто вони далеко. Думаю, до сонця ти просто не прислухаєшся. В кожному драконі є вогонь, тому ми не чутливі до температур, але я чув, як Іскра нагадувала Криласеві бути обережнішим. Він може легко отримати опіки через надто чутливу шкіру, тому я став пильнувати і нагадувати йому ховатися в тінь.— Виходить, ти уважний... — задумався Гострозір. — Мені чомусь здавалося, що ти нічого не помічаєш довкола... ну, не мав би помічати.— Між "бачити" і "помічати" є різниця. Ти знаєш, мені "літати у хмарах" небезпечно, хіба що хтось буквально веде мене, тоді трохи можна.— Не уявляю, як це... не бачити. Гм, пробач. Я не хочу грубіянити, просто...— А я не уявляю, як це — бачити. Я чув, що іноді зір можна втратити у глибокій старості або через хворобу, але я був таким з самого початку. Насправді я не почуваюся аж дуже обмежено. Хоча про кольори мені цікаво, — визнав Співочий, підставляючи носика сонячному промінню.— Вони різні, як звуки. Деякі хочеться слухати, а від деяких охота "затулити вуха". Так і кольори, одні подобаються, а інші дратують, особливо, якщо їх занадто багато. А ще буває, що кольори невдало змішуються і виходить бруд. — Зі звуками теж таке буває. Невдале їх поєднання навіть має назву: какофонія.Гострозір розреготався: назва здалася йому смішною. Співочий ледь-ледь усміхнувся, слухаючи, як його новий товариш намагається заспокоїтися.— Слухай, а можна я завтра знову прийду? Хочу спробувати, може я теж щось почую? — Попросився Гострозір.— Якщо проведеш нас назад, можемо встати раніше і я відведу тебе трохи далі — ближче до звуку. Ти почуєш, — пообіцяв Співочий. Гострозір глянув на сліпого дракончика і раптом подумав, що вони схожі більше, ніж різні. Мабуть, Співочому добре пасувало б ім'я Гострослух...

Альбінос — це людина або й тварина, у шкірі, волоссі та очах якої не вистачає кольору — меланіну. Меланін надає відтінків райдужкам очей, волоссю та шкірі людей і тварин. Якщо в тілі живої істоти бракує меланіну, її шкіра буде білою і максимально чутливою до сонячних променів, також білим буде і волосся (або хутро в тварини). Очі можуть мати дуже світле забарвлення, зазвичай у людей-альбіносів вони бувають ледь-ледь блакитними, а в тварин-альбіносів найчастіше трапляються червоні очі. Отримати опіки — оскільки Крилась — альбінос, його шкіра дуже чутлива до сонячного проміння. Це особливість альбіносів: вони можуть попектися, якщо довго перебуватимуть на вулиці, просто під сонячними променями. Хоча звичайна людина і навіть тварина теж може перегрітися або отримати сонячний опік, саме тому для людей існують сонцезахисні креми.Какофонія — невдале сполучення звуків, зазвичай справляє негативне враження і бажання опинитися в тиші. До речі це слово має свою протилежність: гармонію. Гармонія є навпаки позначенням злагодженого звучання в музиці. Хоча це слово в принципі часто використовують для позначення вдалого поєднання чого завгодно. Є навіть сімейна гармонія — тобто гарне поєднання людей у сім'ї, гарні стосунки.