Друзі, зараз усі в напрузі. Віримо в ЗСУ, тримаймося разом і підбадьорюємо дітей. Малюнків поки не буде, але я постараюся виходити з історіями. Можливо, комусь історії допоможуть відволікати малечу. Вже дуже близько до весни і "рускАй" вона не буде! Слава Україні!
Анчар був дракончиком ядучо-зеленого кольору, саме тому отримав своє "отруйне" ім'я. Колись він запитував свою маму Блискавку, що воно означає, і з'ясував, що це на честь дерева з яскраво-зеленими листочками і отруйними соками. Блискавка вважала, що таке ім'я буде для Анчара талісманом, бо відлякає будь-яку біду. Та й інша назва дерева анчар — упас-дерево, Блискавка вважала, що це від застарілого слова "упасти", вберегти від чогось. Так і став Анчар саме Анчаром... І одного разу ім'я-оберіг таки йому знадобилося.
Наближалася весна. Крихітні дракони передчували тепло і сонячні дні, дедалі частіше вони гуртом вибігали гратися на вулицю. Повітря назовні вже робилося теплішим, аніж в печерах. Не вибігав з іншими лише Анчар, бо був він запеклим соньком.
Коли всі йшли з печери, Анчар міг спати в цілковитій тиші, займаючи найзатишніший куточок, тож зелений дракончик намагався користуватися такою можливістю "на повну". Бо ж після гарного відпочинку сил прибуває і з обіду та до самісінького вечора можна гратися з друзями хоч до опівночі.
Так і того дня Анчар залишився в печері спати, поки інші дракони вирушили на прогулянку. І все б нічого, аж раптом Анчар зрозумів, що він більше не сам. З'явився новий запах. Чужий. Водночас схожий і не схожий на запах іншого дракончика.
Знесхочу розплющивши одне око, Анчар завмер: до печери по-хазяйськи заповзла гадюка. Змія мала жовте черево і темно-коричневу спину. Анчар знав, що це отруйний вид змій, до того ж... гадюки з радістю їдять крихітних драконів (звісно, якщо впіймають).
На вулиці Анчар міг би злетіти в небо і врятуватися, але в печері він опинився загнаним у глухий кут. Анчар був крихітним, він не міг сперечатися з гадюкою за розмірами та силою, але він був відважним драконом. Згадавши розповіді про те, як Іскра билася з совою під час польоту до Ґорґан, Анчар вирішив, що не час здаватися. Він буде цілити вогнем гадюці в очі. Їй стане дуже боляче і це дасть Анчарові шанс вирватися з печери.
Дракончик набрав повітря у груди, повільно і глибоко вдихнув, щоб вогонь всередині нього розгорівся якнайсильніше! Не відриваючи погляду від очей гадюки, Анчар вичікував, коли вона підповзе ближче. Ще ближче... Ще трішечки... Вогонь!
З усіх сил стрибнувши вперед, до того, як змія встигла кинулися на нього і з'їсти, Анчар вдихнув полум'я гадюці в очі.
Розгнівано зашипівши, вона клацнула щелепами. Анчар відчув, як гострі ікла подряпали його крило, але встиг ухилитися від повноцінного укусу.
Вирвавись з печери, Анчар з усіх сил закричав про допомогу і інші крихітні дракони кинулися на порятунок. Того ж дня вони мали б на обід смажену гадюку, але пораненому Анчарові стало погано. Зміїна отрута встигла потрапити йому в кров.
Поки турботлива Незабудка була поруч і піклувалася про Анчара, раз по раз вмовляючи його випити ще води і пожувати вугілля, щоб хоч якось протидіяти отруті, старші дракони перешіптувалися. Вони не хотіли хвилювати молодших, але не знали, що вдіяти з гадючиною отрутою.
— Невже нам залишається тільки чекати? — Блискавка мало не плакала. — Анчарові потрібна допомога, якщо нічого не вдіємо... — Блискавка урвалася, коли до неї підійшов Співочий. Сліпий дракончик мав чудовий слух, тож не дивно, що саме він почув і зрозумів, про що бідкаються старші.
— Нам треба відвести Анчара до чарівника. Пам'ятаєте того велетня? Людину? Він нагодував мене, коли ми з Незабудкою потрапили йому до рук. І він розумів нашу мову. Він чарівник і зможе врятувати Анчара.
— Це надто небезпечно, ми не можемо так довіряти людині! — заперечила Іскра.
— Ти як хочеш, а я не можу позбавити свого сина можливості одужати. Я сама віднесу його. Багряний, ти був коло того дому? Покажеш мені дорогу?
І Багряний показав, не зважаючи на схвильовані вмовляння Іскри не вірити людині.
Мольфар, тобто чарівник, знайшов драконів на порозі своєї хати: малі з усіх сил шкрябали двері, доки дідусь не звернув увагу на нав'язливе шарудіння. А роздивившись пораненого Анчара, зітхнув.
— Ой, леле, та ти під щасливою зіркою народився, малий! Якби трохи лівіше зачепило, ніщо б вже не допомогло. Зараз, запарю тобі трави, обробимо твоє крильце, ще літатимеш! — Пообіцяв дід Микола.
Крихітні дракони спостерігали з острахом, але дозволили людині робити свою справу. Анчар чемно випив гіркий відвар: ліки бувають несмачними, але рятують життя і здоров'я. Анчар знав це. Він стійко терпів лікування, а тому справді швидко одужав. І, хоча перемогли гадюку всі разом, саме Анчарові дісталася слава переможця, адже він вижив після зустрічі віч на віч з хижаком, значно більшим за нього самого. Маленький хоробрий дракончик вчасно згадав і застосував полум'я, що горіло в його грудях.
Не забуваймо про своє полум'я і ми.