А за вікном майже весна...
Друзі, я вас обіймаю. Дякую кожному за терпіння і стійкість. Дякую за віру в краще, за те, що ми разом. Український народ неймовірний, український дух незламний, українські діти прекрасні і сильні. Все буде Україна. Дякуємо нашим ЗСУ, дипломатам, журналістам, лікарям, волонтерам і всім, хто працює на наближення до перемоги!
Зірка була крихітною дракосею з синьою шкірою. Її лусочки не мали якогось надзвичайного блиску, та й сама дракося не так, щоб вирізнялася серед інших якимись унікальними здібностями. Зірка просто вилупилася з яйця саме під час зорепаду, саме тому отримала таке ім'я.
І вона справді любила зорі. Щовечора виходила з печери, щоб помилуватися на Еталін у сузір'ї Дракона, та й на інші зорі теж. Колись Іскра розповіла Зірці, що коли бачиш у небі падіння зорі, треба швиденько загадати бажання. Тоді воно обов'язково збудеться.
На жаль, Зірці не щастило: вона дуже хотіла побачити зіроньку, що виконує бажання, але їй на очі такі не потрапляли. Кожна зірка світила у небі на своєму місці — і край. Через це мрійлива синя дракося засмучувалася: невже вона ніколи не зможе загадати своє бажання і воно не здійсниться?
Одного разу, коли Зірка вже збиралася повертатися до печери, засмучена черговою невдалою спробою знайти у небі падаючу зорю, до неї підійшов Грім. Він помітив, що Зірка щовечора вдивляється в небо, а потім засмучується, тож зацікавився: що це з нею?
— Ти чого така похнюплена? — запитав він.
Зірка глибоко зітхнула і розповіла про свою мету: знайти в небі зіроньку, яка виконує мрії.
— Може, дієвіше було б зробити щось для здійснення свого бажання самій? — Грім хотів підказати дракосі більш дієвий шлях до її мрії, але Зірка заперечно похитала головою.
— Моє бажання дуже складне і велике, я не здатна його здійснити сама. Тому і шукаю в небі особливу зіроньку.
— А що за бажання?
— Його не можна називати. Якщо загадуєш бажання зорі, лише ти і вона маєте знати, про що воно. Інакше нічого не вийде, — зашарілася Зірка.
— Хммм... — Грім задумався. Якщо Зірка щовечора засмучуватиметься, це якось недобре. Що б такого зробити для неї?
Грім вирішив звернутися до Багряного, адже Зірка була саме з його колонії. Може, він щось вигадає?
Проте, вислухавши розповідь, Багряний похитав головою.
— Я думаю, ми маємо залишити Зірку з її мрією. Не можна вигадувати спосіб надурити її. Деякі речі потрібно виміряти, вичекати, дотягнутися до них терпінням і витримкою. Зорі в небі іноді падають. Зірка ще побачить це, якщо буде наполегливою і навчиться не розчаровуватися і не здаватися.
Громові було шкода маленьку дракосю, але він подумав, що Багряний має рацію. Дурити Зірку, кидаючи в небі щось, що мало б бути схожим на падаючу зіроньку було б нечесно... деяких мрій справді треба дочекатися. І Зірка терпляче чекала, щовечора вдивляючись в небо.
А місяць по тому над Ґорґанами відбувся справжній зоряний дощ. Зіроньки падали десятками, залишаючи в небі ніжно-сріблясті сліди. Зірка дивилася на них, і їй на очі наверталися сльози: вона дочекалася. Вона десятки разів шепотіла падаючим зіркам своє потаємне бажання і вірила: як і зорепад, воно обов'язково збудеться.