Маленький Смітничок стояв коло робочого столу в кабінеті своєї власниці і дуже часто почувався найменш цінним з речей, адже в нього постійно кидали якийсь непотріб. Найчастіше це були пожмакані папірці, стружка від олівців чи крихти печива, яке господиня кімнати полюбляла гризти за роботою. Смітничок стояв у своєму куточку і спостерігав, як вона щось друкує за комп'ютером, слухав розмірене стукотіння кнопок клавіатури і думав про те, як чудово було б хоч на один день стати цією клавіатурою або монітором, кріслом або столом, та бодай простим олівцем, яким господиня робила свої позначки на маленьких клейких папірцях. За кілька днів такі папірці потрапляли до Смітничка, коли записи втрачали актуальність. Смітничок зітхав: він дуже хотів допомагати своїй людині, але не вмів друкувати чи робити записи, не вмів нічого обчислювати, як комп'ютер, або зберігати інформацію. Смітничок умів тільки тримати в купі різний мотлох. Щовечора господиня виносила Смітничок до великого Смітника, викидала непотрібні папірці та олівцеву стружку, а потім повертала Смітничок на його законне місце коло столу і виходила з кабінету. Ніхто з речей ніколи не озивався до Смітничка. Можливо, це тому, що вони не хотіли з ним розмовляти? У кожної речі було своє — важливе завдання, незрівнянне з простенькою роботою Смітничка. Якщо чесно, він навіть сміття не міг зберігати, як слід, адже був зовсім маленьким, тому багато непотребу в нього просто не поміщалося. Мабуть, саме тому господиня щовечора відносила його до великого Смітника, який значно краще давав собі разу зі смітниковими обов'язками. Смітник був єдиним, хто розмовляв зі Смітничком — подібний з подібним — але вони бачилися зовсім коротко, тому Смітничок не міг би назвати великого Смітника своїм товаришем. Загалом, жилося Смітничкові не те, щоб зовсім зле, але якось "не так". Він мав своє місце в домі, мав роботу, а отже сам не належав до категорії "сміття", однак його обов'язки зовсім не були роботою мрії, а ще Смітничкові дуже бракувало товариства.Одного разу господиня зайшла до кабінету в суботу. Це було дещо незвично, адже саме в суботу вона воліла відпочивати і завдяки цьому Смітничок завжди знав, який сьогодні день тижня, він лічив дні від суботи до суботи, тому що в неділю господиня обов'язково приходила: готувала собі завдання і плани на наступний тиждень. Так от, однієї суботи господиня неочікувано увійшла до кабінету, поставила на стіл невеликий букет пролісків у скляній вазочці а ще — Чашку. Таку ж синю, як і проліски. Мабуть, в господині був чудовий настрій, якщо вона навіть забула про свій вихідний і сіла за стіл. Вона навіть щось мугикала собі під ніс, вмикаючи комп'ютер. Смітничок примружився, щоб роздивитися дату в куточку монітора, може, він щось наплутав і сьогодні таки понеділок?— Привіт! Є хто живий? — раптом поцікавилася синя Чашка. Смітничок мало не підстрибнув на місці. Взагалі-то привітатися і запитати, чи є сусіди — це нормально для кожної живої речі, але з ним ніхто не розмовляв у цій кімнаті, тому Смітничок просто не очікував почути чийсь голос.— Що зовсім нікого? — ще раз перепитала Чашка. Смітничок боязко озирнувся, але жодна з речей не озвалася, тому він таки несміливо відгукнувся, пересвідчившись, що охочих привітатися більше немає.— П-привіт. Я живий... — промовив Смітничок і зашарівся. Господиня, не помічаючи розмови речей, пожбурила в нього зіжмаканим липким папірцем яскравого зеленого кольору. Від цього Смітничкові стало ще більш незручно: він зніяковіло подумав, що тепер його становище підкреслено ще яскравіше. Хто він — накопичувач мотлоху... а Чашка... Чашка це щось майже сакральне, адже люди доторкаються до неї губами, а це тобі не абищо! Це майже цілунок. Кращі цілунки перепадають хіба що м'яким іграшкам, та й то — лишень улюбленим. — Ой, як чудово! Значить, будемо двоє, я рада, що не сама. Як бачиш, я — Чашка. А до тебе як краще звертатися? — См-см... Смітничок. — Від хвилювання, він почав затинатися. — Але я не думаю, що господиня тебе тут залишить. Посуд вона зазвичай забирає до кухні.— Мене не забере. Я — Чашка для роботи. На мені навіть цитата для мотивації написана, — бадьоро озвалася Чашка. — Коли наша людина піде, я покажу тобі. Приємно з тобою познайомитися, Смітничок. Звісно ж, Чашка не могла самовільно покрутитися на очах у господині. Деякі чутливі люди можуть сприйняти подібні вибрики речей як якусь паранормальну активність, злякатися привидів і здійняти лемент... Смітничок сором'язливо посміхнувся. Він сподівався, що Чашка має рацію і її залишать на столі, а ще — що вона не передумає і буде з ним іноді спілкуватися. Смітничкові страшенно набридло стояти мовчки цілісінькими днями.— І мені дуже приємно познайомитися с з такою чудовою річчю, як ти. Дякую, що розмовляєш зі мною, хоч я й просто сміттяр, — сказав він, опускаючи очі, коли в його бік полетів черговий зіжмаканий папірець.— Смітничок, ти чого це? — здивувалася Чашка. — Кожна річ важлива!— Навіть не знаю. Щиро кажучи, я не почуваюся аж дуже важливим, — зізнався Смітничок.

Маленький Смітничок задумався. Він справді сприяв порядку в кабінеті, але ніколи не думав, що його праця аж дуже важлива: будь-яка коробка або й простий пакет могли б робити те саме. Проте Чашка виявилася дуже доброю до нього, тож Смітничок вирішив не заперечувати їй.Він чемно стояв у своєму куточку, поки господиня працювала, не здогадуючись, скільки часу заощаджує для своєї людини: адже їй не потрібно було постійно вставати з-за столу щоб викинути ту чи іншу дрібничку, вона не захаращувала стіл пописаними папірцями і крихтами від печива, які б страшенно дратували її в розкиданому вигляді. Смітничок був маленьким і непоказним, мабуть, його можна було замінити коробкою або пакетом, проте жоден пакет не пасував би так до цієї кімнати як симпатичний Смітничок з білим округлим черевцем. Господиня звично цокала клавіатурою, набираючи текст своєї дисертації, на столі поруч з комп'ютером стояла Чашка гарячого чаю. Вона давала людині можливість відволіктися на хвильку, зробити ковток тепла і швидко продовжити роботу. У жінки був День народження, до того ж вихідний день — субота, однак людина воліла присвятити цей день роботі, просто тому, що дуже любила те, чим займалася. В кабінеті, поруч з квітами і Чашкою гарячого чаю, їй було затишно. Шкода лишень, Чашка стояла так, що Смітничок не бачив напису на одному її боці: "Велич будується з маленьких справ".