— Іскорко, розкажи, якими були великі дракони? — Незабудка поторсала Іскру за крило.
Був пізній вечір і крихітні дракони зібралися в печері довкола невеличкого багаття. Дехто з малечі вже встиг заснути, але ті, хто почув прохання Незабудки, одразу підсунулися ближче: Співочий, Тінь, Крилась, Суничка, Туманко, Зірка, Гострозір — в Іскру втупилося стільки прохальних поглядів, що золотиста дракося не змогла відмовитись.
— Ну добре. Слухайте. Мій дід Бурекрил затуляв собою Сонце, коли підіймався в небо, а коли ревів, його голос було чути й на іншому боці землі...
— Ти була на іншому боці землі? — зацікавилася Тінь.
— Я не була, але там жила моя бабуся. І вона колись відгукнулася на голос мого дідуся Бурекрила. Так далеко його було чутно.
— А в неї не було родини? Навіщо їй було летіти так далеко? — здивувався Співочий.
— Для велетенських драконів відстань не здавалася аж такою великою. Та й жили вони часто поодинці. Це нам треба триматися разом, а у велетів... усе було інакше.
— Мабуть, це неймовірне відчуття: бути таким великим, сильним і ні від кого не залежати... — мрійливо примружилася Тінь.
— Не певна... я ніколи не була великою, як дідусь, але пригадую, що йому завжди було незручно, всюди бракувало місця, бракувало їжі... він часто казав, що до зустрічі з бабусею почувався самотньо. А потім настав час крихітних драконів. Дідусь полетів і ніколи більше не повертався. Врешті він знову залишився сам. Після того, як бабуся полетіла до вічного вогню, — Іскра зітхнула.
— Я дуже боюся вічного вогню. Адже він спалює навіть драконів... — промимрив Туманко.
Іскра посміхнулася.
— Це не так. Вічний вогонь не спалює драконів. Він дарує нам наше полум'я, коли ми з'являємося з яйця, а потім ми повертаємося до вічного вогню, палаємо вогнем, яким жили. Усі разом. Вічний вогонь - це як велетенський дракон, що складається з багатьох драконів, які жили на Землі. Величезна колонія, де всі ми колись зустрінемося.
— А як же гори? Хіба ми не залишаємося тут? — прошепотіла Зірка.
— В горах залишається тільки оболонка. Як пуста шкарлупка яйця. Твій вогонь виривається назовні, залишаючи шкарлупку. Так казав дідусь і я схильна вірити його словам. Він ніколи не брехав, — Іскра обійняла Зірку крилом.
— Наша земля величезна, але не безрозмірна. Ми приходимо, щоб побачити її і забрати до великого вогню чарівні спогади. А потім залишаємо землю своїм дітям і онукам. Але ми завжди поруч, зігріваємо нащадків своїм теплом. Кожного разу, коли відчуваю сонячні промені, я згадую дихання дідуся Бурекрила.
— Але... яким він був? Крім того, що великим? — Співочий ніколи не надавав значення чиємусь вигляду. Сліпий дракончик хотів розуміти вдачу Бурекрила.
— Він мав велику силу і велике серце. І завжди захищав нас. На Землі було неспокійно... одного разу сталася величезна буря. Каміння здіймалося в повітря, наче пісок. Дідусь Бурекрил сів на землю і накрив крильми наше гніздо. Він тримав нас у безпеці, поки негода не вщухла. І його крила стали кам'яною скелею, а його вогонь повернувся до вічного вогню. Дідусь полетів, коли впевнився, що ми залишилися в безпеці.
— Шкода, що він не залишився на довше... — Зітхнув Гострозір. — Я б хотів побачити великого дракона.
— О, він залишився. У Багряного його погляд, а ти, Гострозоре, такого ж кольору, тільки менший. Ніч відважна, як він, а я сама — кажуть — така ж запальна. Він залишив трішки себе нам усім, — запевнила Іскра.
— Про діда балакаєте? — підійшов Багряний.
— Я пригадую, як він приносив м'ясо динозавра. Тверде, гірке — справжній жах. Зате від того м'яса одразу ростеш — он Іскра мало їла, тому виросла меншою за мене.
— Що?! Зате вогонь у мене значно гарячіший і взагалі я — сильніша.
— Ще чого!
І хвилини не минуло, як Багряний з Іскрою почали борюкатися, під супровід підбадьорливих вигуків крихітних драконів: хіба ж може бути драконяча історія без боротьби наприкінці?
Десь високо в небі замиготіла зірка:
— Оце моя дівчинка: так йому!
— Тобі нагадати, що він також — твій онук? — Озвалася інша.
— Та чого ж? Я пам'ятаю, люба. Я завжди тобі поступався. Багряний — певен — зробить так само, бо дракон ніколи не образить дракосю.