— Не піду, не тягніть мене! Ой-ой, рятуйте! — дракося Чорничка розмахувала крильми і хвостом, з усіх сил пручаючись і вириваючись, доки Іскра і Блискавка спільними зусиллями тягли її до струмка.Чорничка дуже полюбляла чорниці, але своє ім’я отримала зовсім не від цих смачних ягідок. Справа в тому, що Чорничка дуже боялася води. Вона не вміла плавати і почувалася жахливо навіть у найдрібнішому струмочку, адже для крихітної дракосі струмочок — то як для нас справжня річка! З нелюбові чорнички до води випливала і нелюбов до купання, тому чорничка була справжньою замазурою. Вона уникала купання доти, доки хтось зі старших драконів буквально не примушував її залізти в найближчий струмочок або озеро, а тому ходила замурзаною і чорною від бруду. Через це й заробила собі ім’я Чорничка. І саме зараз усіма силами намагалася видертися від Блискавки та Іскри.— Що тут відбувається? Чорничко, ти знову? Припини негайно, купання, це ж всього п’ять хвилин! Як можна ходити такою замурзаною, тобі самій хіба приємно? — Багряний несхвально похитав головою, спостерігаючи за пручаннями Чорнички на шляху до води. — Не хочу, не буду, пустіть! Я… я полечу від вас і ніколи більше не повернуся, якщо ви негайно не припините! Я вас більше не люблю! — гнівалася Чорничка, але ніхто їй, звісно, не повірив: нікуди маленька дракося не полетить, адже без зграї кожен крихітний дракон почуватиметься страшенно самотнім, а купатися однаково треба. Врешті-решт, Блискавка та Іскра таки затягли Чорничку до води і примусили ретельно відчистити дрібним пісочком кожну лусочку на шкірі. Бути чистою — приємне відчуття, але образа, яку відчувала Чорничка від того, що її примусили, була сильнішою за приємність. Трохи поміркувавши, гріючись на сонечку після купелі, Чорничка таки вирішила втекти. Ось вона зникне з печери — хай за неї похвилюються. Може, наступного разу думатимуть перш, ніж силоміць тягти її в воду! Ледве дочекавшись сутінків, Чорничка тихенько підкралася до виходу з печери і вислизнула на вулицю, доки Іскра розповідала іншим драконам вечірню казку. Розправивши крильця, Чорничка полетіла, в захваті від власної сміливості та відчуття свободи: зараз вона робила щось заборонене. Втеча здавалася захоплюючою пригодою. Чорничка весело лопотіла крильми, швидко рухаючись у вечірньому небі. Вона минула потічок, минула три великі сосни, минула будиночок, у якому мешкав людський чарівник — мольфар… Крихітна дракося ще ніколи не відлітала так далеко сама-самісінька. Її крильця почали втомлюватися, тож вона вирішила зупинитися і перепочити, до того ж, їй в очі саме впав кущ чорниці, що ріс у затінку кількох сосен, просто коло лісу. Чорничка опустилася на землю, підбігла до куща, і стала радісно частуватися ягодами, аж раптом просто з зелених заростів куща, на дракосю кинулася гадюка. Змія широко розкрила пащу з гострими іклами, бідолашна Чорничка заледве встигла відстрибнути вбік. Та гадюка не збиралася здаватися і вже готувалася до нового стрибка. Чорничка хотіла злетіти в небо, але вона летіла так довго, що її крильця втомилися, а після декількох ягід, якими вона встигла поласувати, здійнятися в повітря виявилося ще складніше. Змія кинулася вдруге і Чорничці довелося бігти по землі, з усіх сил махаючи крильцями у спробах злетіти.— Ану стій! — Грізний голос пролунав звідкілясь згори. Сполохана гадюка чкурнула в кущі. Перед Чорничкою присів навпочіпки старий мольфар.— Ти чого це блукаєш тут сама, малеча? Загубилась?Чорничка заперечно похитала головою. Занадто злякана, щоб говорити, вона кілька хвилин мовчки відсапувалася, доки мольфар, узявши її в долоні, обережно ніс дракосю гірською стежкою.Трішки заспокоївшись, Чорничка розповіла про те, як і чому втекла від інших драконів.— Я дуже боюся води. Боюся, що вона може загасити моє полум’я… що тоді буде? Мені завжди здається, що я йду на дно, коли мене примушують купатися, але ніхто мене не слухає. Тягнуть силоміць, а я… я краще б усе життя ходила брудною, тільки б не наближатися до води, — поскаржилася Чорничка.Мольфар задумався на хвилинку, а потім усміхнувся.— А що, коли тобі купатися в росі? Тоді не доведеться лізти у водойму.— В росі? — Перепитала Чорничка.— Щоранку, поки сонце ще не піднялося високо в небо, на траві можна зайти маленькі краплинки води. Ти могла б добре покачатися у росянистій траві — і так скупатися. Роби це щоранку і — я певен — тебе більше не тягтимуть у водойми. Тільки не втікай більше з дому, адже твоя родина буде хвилюватися. До того ж, такій крихітці небезпечно залишатися самій надовго. Що було б, якби я не проходив повз, коли на тебе напала гадюка?Чорничка зітхнула. Вона й сама все розуміла. Зустріч з гадюкою була гірша, ніж струмок, та й додому, коли чесно, вже хотілося.— Дідусю-чарівник, віднесіть мене, будь ласка, додому. Я більше не втікатиму, — пообіцяла Чорничка. І справді більше ніколи не втікала з дому: порада купатися в росі виявилася дієвою. Тепер дракося Чорничка завжди була охайною, іншим драконам не доводилося примушувати її купатися, тож своє ім’я вона виправдовувала лише великою любов’ю до ягідок чорниці.