Темними вечорами, коли вже час вкладатися спати, крихітні дракони люблять зібратися довкола вогню і слухати історії. У драконячого народу є безліч казок та легенд, але одна з них – безумовно – найвідоміша, улюблена багатьма драконами ще з тих часів, коли їхнє плем’я було велетенським і нероздільно панувало в небі. Це історія про Небокрай.
Її слухало багато поколінь драконів, послухайте ж і ви…
Високо-високо понад хмарами там, де обрій купається в сонячному світлі, розташована земля драконів. Небокрай. Багато років тому перші дракони прилетіли звідти, щоб подивитися: яка вона – Земля, але прилетівши, собі на горе загубили дорогу додому. Все на землі було гарним і незвичним. Дракони досліджували кожен її куточок і самі не помітили, як забули шлях назад, додому. Облетівши землю вздовж і впоперек, дракони не змогли зазирнути хіба що глибоко під воду, але море – блакитне і неосяжне, нагадало їм про Небокрай. У хвилях віддзеркалювалися білі хмаринки… і драконам дуже закортіло додому, але вони зовсім розгубилися, забувши, з якого боку залишився їх Небокрай. Трохи посперечавшись між собою, вони розділилися на чотири групи й полетіли на чотири сторони світу – шукати свій дім, одначе, скільки б вони не старалися, знайти дорогу до небокраю не змогли.
Обрій манив драконів своєю блакиттю, але не дозволив наблизитися до себе. І величні дракони засумували. Забувши дорогу додому, драконам нічого не залишалося, як оселитися на землі. Кожна з чотирьох груп обрала собі місцину, де оселилася. У перших земних драконів народилися діти. Покоління за поколінням, земля стала новим драконячим домом. І кожен дракон змалечку вчиться читати зоряне небо і розрізняти сузір’я, щоб більше ніколи не губитися. Є й над землею свій Небокрай. Місце, де хмаринки білі та осяяні сонцем, місце, де вітер дає сили драконячим крилам, а гори дарують притулок та затінок у дощ і в спеку.
Добре літати далеко і роздивлятися землю, але знайти дорогу додому після тривалої подорожі – найбільше у світі щастя. Десь глибоко всередині, кожен дракон досі сумує за загубленим Небокраєм. Можливо, одного дня крихітним драконам ще присниться загублена дорога додому, в царство драконів, а до того часу, вони пильно вдивляються в небо, міцно тримаючись лапками за рідні скелі. Просто тому, що до рідних скель завжди приємно повертатися.
Бережімо й ми свій край. Пам’ятаймо шлях додому, коли ми далеко. Захищаймо свій дім. Любімо своїх близьких, бо рідний шматочок неба – завжди найкращий.

Про Україну і День НезалежностіСлава Україні! Друзі, кожна людина має особливе місце, яке називає своїм домом. Найчастіше це місто або село, де ми народилися, проте навіть найбільше місто зазвичай є частиною певної країни. Власне, "країна" це певна територія, де живуть люди, об'єднані спільною історією, звичаями, мовою та законами (правилами, які всі домовилися виконувати). Наша країна має назву "Україна" і, хоча в України вже доволі довга історія життя, був у нашій історії час, коли Україна була фактично в полоні нашого сусіда – росії. Бути в полоні іншої країни означає бути в окупації. В такій ситуації тебе примушують говорити мовою країни-окупанта (тої, яка тримає тебе в полоні) і жити за правилами цієї країни. Для українців День Незалежності є річницею звільнення з полону, в якому наша країна знаходилася до 1991 року, коли було проголошено Акт проголошення незалежності України та від'єднання від СРСР (так в той час росія називала себе і всі країни, які тримала в полоні).Таким чином, День Незалежності є днем святкування річниці звільнення з полону. До речі, війна, яка триває зараз, є саме спробою росії знову взяти Україну в полон, але ми не здамося й обов'язково переможемо, бо життя в полоні настільки нестерпне, що потрібно пручатися з усіх сил. Дракони не можуть жити без неба, а українці не можуть без волі. Завжди пам'ятайте про це.