— Агов, малече! Сьогодні надвечір прошу вас до різдвяного столу! — кілька разів просурмивши у трембіту, гукнув дід Микола чарівним гуком мольфарів, зрозумілим для кожної гірської та небесної істоти.— Іскорко, ти чула? Нас чарівник на вечерю запрошує. Ми підемо? — поцікавився Співочий, який першим почув голос Мольфара (і дуже хотів знову скуштувати банош).— Чула, тільки мені це не до вподоби. Не для того ми стільки років ховалися, щоб до людей на вечерю прилітати. Я не довіряю людям, — пробуркотіла Іскра.— А я вірю, мене мольфар врятував від зміїної отрути, — зауважив Анчар.— Іскорко, я теж хочу до дідуся полетіти. Він мені зірочки з неба впіймав — приєдналася Суничка.— Мольфар хороший. Він стільки казок знає! — Незабудка й собі підбігла до Іскри.— Що? Незабудко, ти до нього казки слухати літаєш?! — обурилася золотиста дракося.— Ну… мені цікаво було… після того, як він нас зі Співочим відпустив і Анчара вилікував. — зашарілася Незабудка.— Якщо вам так кортить в гості — самі й летіть, без мене. — від обурення Іскра аж видихнула язичок полум’я в повітря. Адже вона стільки разів просила Незабудку та інших не вештатися поруч з велетнем-чарівником!— Ну, чого ти? Ми хоч і не святкуємо, як люди, але ж це буде чарівна ніч. Хай діти розважаться. І не забудьте чарівникові заколядувати! — втрутився Багряний, — Я вас проведу до нього, а потім зустріну дорогою додому.— А що таке «колядувати»? — поцікавився Крилась.— Це означає заспівати особливу пісню про Різдво і першу вечірню зорю. Такі пісні називаються колядками й дуже подобаються людям. Дід вас точно пригостить смачненьким, якщо гарно заспіваєте. — пояснив Багряний.— Це людський звичай? — Незабудка питально схилила голівку на бік.— Саме так. Мольфар живе високо в горах, мабуть, до нього людські колядники не прийдуть, то заколядуєте ви. Це на щастя. — сказав Багряний, а потім заходився наспівувати про першу вечірню зорю. Щоправда, інші дракони майже одразу його перебили, бо співав Багряний хоч і голосно, але геть фальшиво.— Дякуємо, ми зрозуміли, яку пісеньку співати. Можеш не продовжувати, Багряний! — поспіхом запевнила Ніч.— Це не пісенька, це колядка, — образився Багряний. — І не забудьте попросити дозволу заколядувати, зрозуміли? У людей такий звичай.— Зрозуміли! Зрозуміли! — наперебій загукали крихітні дракони.Того дня ніхто з них не міг заспокоїтись: усі дуже чекали перших сутінків, а Співочий узагалі старанно проводив репетиції, тобто тренувався співати колядку.Хоча крихітні дракони й не дуже розуміли сенс різдвяних свят, вони хотіли привітати свого великого друга якнайкраще. І ось, коли в небі з’явилася перша зірка, різнобарвна юрба дракончиків постукала у вікно мольфарової хати.— Дідусю-чарівник! Дозвольте заколядувати! — гукнула Незабудка.Усміхнений мольфар відчинив вікно і крихітні дракони влетіли до світлиці з подихом прохолодного зимового вітерця.
Колядують вам дракони:Синій, жовтий і червоний!Хай вам все в житті вдається,Хай вам свято усміхнеться!Хай вам зіронька різдвянаЗавжди буде полум’яна!Ми ваш дім гуртом вітаємоІ на щастя вам співаємо!
Хором (тобто всі разом) заспівали крихітні дракони.— Дякую, колядники! Ото буде, що згадати дідові! Потішили ви мене. Ну, ходіть до столу, — запросив дракончиків мольфар, однак крилата малеча щось не дуже поспішала до заставленого наїдками столу.— Ой, дідусю, а що то у вас таке велике і лапате на столі? — запитала Незабудка, вхопивши Співочого за хвоста (сліпий дракончик великого і лапатого не бачив, лише відчував смачні запахи частування, тож був готовий першим полетіти до столу).Мольфар Микола аж кахикати почав, щоб не розсміятись у повен голос і не образити драконів.— Ви злякалися? Та це ж простий дідух.— Незабудко, відпусти мене… а що за «дух»? — перепитав Співочий.— Дідух. Він плететься з колосків та заноситься до хати, коли в небі з’являється різдвяна зірка. Дідух робиться з пшениці, тому він — на щастя. Оберіг.— Пшениця — на щастя? — не зрозуміла Ніч.— Так, бо з пшениці робиться мука, а з муки — хліб. Ми, люди, що живемо у цих краях — українці — найбільше поважаємо та цінуємо хліб. Він — наша головна страва. Бо у кого на столі є хліб — той не буде голодним. — пояснив дід Микола і вказав на стіл, у центрі якого, на великому тарелі, лежала рум’яна паляниця. — Дідух в хату — біда з хати. Це казав ще мій дід, коли я був малим, як ото ви. Ходіть, пригощайтеся, а потім… чи не допоможете мені прикрасити дідуха?— Прикрасити? — зацікавилася Зірка. — Як прикрасити?— А ось: нитками та стрічками з кошика. В мене вже не такі вправні пальці, а ви його вмить заплетете, — пояснив дідусь.Дракончики стали ласувати хлібом, кутею, варениками з грибною підливкою, пампушками, баношем, рибою, солодкими печеними яблуками, грибною юшкою, узваром, медом, а Криласеві неочікувано для всіх припав до смаку часник. Особливо, коли дід Микола сказав, що оті білі зубчики дають здоров’я.